Общий интерес крестьянина и землевладельца - это защита своей земли: если приходили кочевники с набегом, или какие-нибудь псы-рыцари с захватом, плохо становилось и тому, и другому. Поэтому они вместе шли на войну: помещик - в доспехах и на коне, крестьянин - с косой и вилами в поместном войске. В мирное же время у них интересы были совершенно разные. Землевладелец хотел содрать с крестьянина то, что он выращивал или разводил, а крестьянин, наоборот, хотел свободы от повинностей, чтобы его никто не трогал и он сам ел то, что вырастил.
Пресвитеры и министры в своей совокупности составляли консисторию, которая ведала религиозной жизнью общины и рассматривала все проступки членов общины против религии и морали. Позднее в других странах Европы консистории стали управлять всеми делами общины в целом. Вопросы, касавшиеся догматов кальвинизма, обсуждались и решались на особых собраниях министров – конгрегациях. Впоследствии конгрегации превратились в местные и общенациональные съезды представителей общин – синоды, задачей которых было бороться с ересями и охранять единство культа и вероучения. Такая организация кальвинистской церкви придавала ей большую сплоченность, гибкость и бое
Следует подчеркнуть, что кальвинистская церковь отличалась не меньшей нетерпимостью по отношению к радикальным сектантским учениям, чем католицизм к «еретикам». Казни в Женеве не были исключительным явлением. Так, в 1553 г . по настоянию Кальвина был сожжен на костре крупный испанский ученыйгуманист Сорвет, который отвергал учение о троичности бога (антитринитаризм), критиковал догматы кальвинизма и поддерживал связи с анабаптистами.
На початку січня 1245 року галицько-волинський князь Данило Романович зустрівся з ханом Золотої Орди Батиєм. Історики неоднозначно трактують цю зустріч та пов’язані з нею наступні події. Внаслідок переговорів між Данилом і Батиєм зав’язалися союзницькі стосунки.
Завдяки цьому галицько-волинські землі на деякий час були вбережені від набігів золотоординців.
6 грудня 1240 року Батий захопив Київ. Завойовницькі полчища рушили від Києва на захід, винищуючи все на своєму шляху. У місті Володимирі винищені були поголовно всі мешканці. Русичі, захоплені зненацька, кидали свої житла в містах і селах, ховалися по лісах або втікали, самі не знаючи куди. Татари пограбували спорожнілий Галич. Завойовники розділилися на дві частини: одні через Карпати пішли в Угорщину, інші через Польщу – в Сілезію і Моравію, звідки через три роки повернулися назад у свої степи.
У 1245 році прибули посли від хана Батия до Данила з грізним посланням: «Дай Галич!». Данило, зайнятий безперервними війнами зі своїми суперниками, не встиг укріпити своїх міст і не був у змозі дати відсіч татарським полчищам. Він заздалегідь іде в Золоту Орду на поклін до хана, щоб визнати себе його данником і зберегти свою землю.
26 жовтня 1245 року вибрався Данило в гості до хана Батия. По дорозі заїхав у Київ, далі до Переяславля. На початку січня 1246 року він прибув до Батия на Волгу. Данила лякали чутки, що монголи змусять його, християнина, кланятися кущу, вогню і мертвим пращурам. Тут його зустрів прислужник князя Ярослава Всеволодовича Сонгур і сказав: «Брат твій Ярослав кланявся кущу і тобі кланятися», на що вівповів розсерджений Данило: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої і не буде почуто слово твоє». В цей час Данила покликав Батий. Князь був втішений, що його не примушували робити нічого такого, що скидалося б на служіння ідолам. Батий звернувся до нього: «Даниле! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис? Данило відповів: «Досі я не пив. А нині ти велиш – п’ю». Батий сказав: «Ти вже наш таки татарин. Пий наше пиття!».
Гостював Данило у Батия двадцять п’ять днів і отримав дозвіл управляти галицько-волинськими землями. Рідні і близькі раділи, що Данило повернувся живий і здоровий від Батия, але журилися з його приниження. Про це пише з жалем літописець: «О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, Володимиром, Галичем, іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять і погрози ідуть, (і) він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!».
Хоч для Данила ця гостина у хана була принизливою, проте він досягнув успіху – зберіг свою державу на деякий час від грабіжницьких нападів татарської орди.
В літописі є згадка про те, коли Данило зустрівся із німецькими послами. Останні дивувалися з незвичайного для них озброєння русичів (з їхньої блискучої татарської зброї). Можна припустити, що Данило мав певні домовленості про економічну співпрацю з монголо-татарами. В літописі неодноразово згадується про те, що Данило змушений поставляти збіжжя, коней або навіть надавати військову до монголо-татарам у їхніх походах на Польщу, Литву тощо. Золотоординські хани часто називають Данила «спільником». Ймовірно (за умовами договору) між Данилом і Батиєм русичі і монголо-татари змушені були співпрацювати саме у військових і економічних питаннях. Проте нема згадок, що Данило платив данину монголо-татарам. Очевидно, відносини між Данилом і Батиєм були відносно дружними. А одна з версій, що Батий дозволив 100 караїмським сім’ям переселитися до Галича, засвідчує швидше про співпрацю обох правителів.
Своїм дипломатичним хистом Данило зумів зберегти Галицько- Волинську державу від розорення монголо-татарською ордою.