Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Назву «Латинська Америка» вживають щодо країн Південної та Центральної Америки та островів Карибського моря. Європейські колонізатори, що панували тут упродовж трьох століть, спричинили поширення в цій місцевості іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону.
Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. Її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства — Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки.
За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Ця назва — Бразилія — із часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки.
Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася із французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське й французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій.
Населення Латинської Америки становили індіанці (корінні жителі регіону), європейські переселенці, вихідці з Африки й ті, хто народився від мішаних шлюбів. У складі 16-мільйонного населення іспанських колоній близько 7,5 млн осіб складали індіанці, 5,3 млн осіб — метиси (народжені від білих та індіанців), мулати (народжені від білих і чорношкірих) і самбо (нащадки чорношкірих й індіанців), 3 млн осіб — креоли (білі, які народилися в колоніях). Населення португальської Бразилії становило 3,2 млн осіб, серед яких було 1,3 млн негрів-рабів. Загалом у тогочасній Латинській Америці налічувалося близько 2 млн негрів-рабів.
Вирішальне значення для становища людини в Латинській Америці мали її походження та колір шкіри. Перше місце посідали білі, що походили з Європи, далі йшли креоли, за ними — метиси, мулати, самбо та індіанці. Нижчими за всіх вважали чорношкірих, що походили від негрів-рабів, завезених з Африки.
Переважна більшість індіанців перебувала у власності держави. Вони сплачували подушну подать, відробляли обов’язкову трудову повинність, безкоштовно працюючи в копальнях, на будівництві тощо. Змінювати місце проживання без дозволу колоніальної адміністрації їм заборонялося. Латифундисти (великі землевласники) забирали землі індіанців, а їх самих перетворювали на найманих робітників. Лише невелику кількість латиноамериканців становили вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Платі та льянеро в Новій Гранаді). Значна частина працюючого населення складалася з боргових рабів-пеонів, залежність яких від кредиторів передавалася у спадок родині та переходила на наступні покоління. На плантаціях цукрової тростини в Бразилії працювали негри-раби. Індіанці, негри, метиси, мулати й самбо були позбавлені можливості обіймати посади в колоніальній адміністрації та органах місцевого самоврядування.
Більшість місцевої аристократії (креолів) становили досить заможні власники плантацій, торговельних підприємств тощо. їхнє незадоволення викликали високі податки, дозвіл вивозити свою продукцію лише до метрополій, існування державних монополій (виключних прав) на продаж солі, тютюну та інших товарів. Оскільки креолам заборонялося обіймати адміністративні посади, вони виступали за надання колоніям самоуправління.
Образование разногласия
Карл I заявил о
божественном праве
монархов отвечать только
перед Богом. Это вызвало
беспокойство Палаты
общин, состоявшей тогда
преимущественно из
пуритан, не желавших
терять свою независимость.
9. Единоличное правление
Из-за противостояния с
парламентом Карл I не созывал
его в течение 11 лет и правил
единолично. Поскольку финансы
Англии контролировал
парламент, король был вынужден
добывать деньги самостоятельно.
Он заложил драгоценности
короны, продавал
государственные должности,
восстановил ряд архаических
феодальных повинностей и ввел
много новых поборов, что
вызывало негодование населения.
10. Созыв Парламента
Король попытался
распространить вероучение
«высокой церкви» на
Шотландию. Решение короля
повлекло за собой восстание
шотландцев, которым удалось
захватить часть Северной
Англии. Карл не имел
финансовых возможностей
оплачивать военные действия
против них и был вынужден
созвать парламент, предоставив в
обмен на необходимые ему
деньги почти все требуемые
парламентом полномчия.
11. Гражданская война
Карл не был человеком слова
и вскоре нарушил договор.
Последней каплей стал отказ
короля передавать парламенту
обещанный контроль над
армией. В августе 1642 г.
началась гражданская война
между роялистами и
сторонниками парламента.
После нескольких лет
сражений парламент победил,
а король был взят в плен.
12. Индивидуальная работа
Выберите события, при которых, Карл I,
возможно, поступил неверно (если он хотел стать
абсолютным монархом)
(5 минут)
13. Критерий оценивания
объясняет свою точку зрения
14. Правление Османа II
• Осман II был абсолютным
правителем огромной Османской
империи;
• Султан Осман был весьма умен,
образован и говорил на нескольких
языках;
• Великий Визирь (главный министр)
султана мог стать весьма
могущественным;
• Янычары были привилегированными
и хорошо оплачиваемыми солдатами;
Осман II
(1618-1622)
• Родственников османских султанов
мужского пола душили или
подвергали пожизненному
заключению, чтобы избежать
претензий на престол и т.д.