В Україн гається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була 131 трирічна церковнопарафіяльна школа.
Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 р. — Академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували освіту українські діти і діти слов'янських народів. Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у провідних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало талановитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і митців: Ш. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці XVIII ст. налічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії.
В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хорового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів України. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяльності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, артилерійська справа, іноземні мови.
ответ:
курманжан маматбай кызы родилась в аиле орок (орке) в алайских горах, в семье киргизов-кочевников из племени мунгуш, населявшего окрестности оша когда ей исполнилось 18 лет, родители курманжан хотели выдать её замуж за мужчину, который был втрое старше девушки, но она, нарушив традицию, сбежала из юрты жениха и вернулась в дом своего отца, маматбая, где жила в течение трёх последующих лет
в 1832 году богатый алайский феодал бек алимбек, имевший звание датки и возглавлявший племена алайских киргизов, освободил курманджан от брачного договора и взял её в законные жёны. она родила ему пятерых сыновей, была неизменной и советчицей. их брак длился 29 лет и оборвался неожиданно: алимбек, принимавший участие во многочисленных дворцовых интригах в кокандском ханстве, в 1862 году во время одного из дворцовых переворотов попал в западню и был убит. правление перешло к его пятидесятилетней .
сама курманжан не только пользовалась уважением алайцев, но и фактически опиралась на преданное ей войско в составе 10 тысяч джигитов. когда кокандский хан худояр провозгласил алайских кыргызов своими подданными и обложил их налогами, правительница не только воспротивилась этому, но и сумела заставить худояра отказаться от обложения кочевников податями, признать её в качестве нового правителя алая и присвоить ей почётный титул «датка». хан, известный своей надменностью, был вынужден встречать курманджан-датку как самого знатного бека — впервые в средней азии и на всём мусульманском востоке в честь женщины был устроен официальный приём. признал алайскую правительницу и эмир бухары музаффар: он был вторым правителем, ей титул «датка». на сегодняшний день курманджан-датка принадлежит к немногочисленной категории женщин, которые когда-либо вставали во главе мусульманского государства
ставка курманжан-датки находилась в небольшом аиле гульча. учёный а. п. федченко, путешествовавший по туркестану и посещавший алай в сопровождении кыргызских джигитов, отметил, что курманджан «пользуется огромным авторитетом, наши джигиты не говорили о ней иначе, как с великим уважением». с осторожностью и почтением относились к алайской правительнице и кокандские ханы, ценившие её способность сохранять власть над непокорным киргизским народом