казачьи войска на территории казахстана в казахстане были сформированы уральское, оренбургское, сибирское и семиреченское казачьи войска. уральское казачество первые поселения уральских казаков в казахстане возникли стихийно в xvi в.
у уральских казаков было развито , и вопросы общественной жизни решались на войсковом круге. уральские казаки были самыми зажиточными, душевой надел казака был 80 десятин земли и 2 млн руб. казачье войско имело от добычи красной рыбы и черной икры.
к 1917 г. территория, занятая уральским казачьим войском, составляла 7 млн десятин. оренбургское казачество в 1748-1755 гг. по инициативе царского правительства было создано оренбургское казачье войско. в 1808 г. казачество юга сибири получило официальное название сибирского линейного казачьего войска в середине xix в. для удержания завоеванного края увеличивается переселение славянского населения, и в 1867 г. формируется семиреченское казачье войско из сибирских казаков.
в казахстане и на сопредельных его территориях были сформированы четыре казачьих войска: уральское, оренбургское, сибирское и семиреченское. основными функциями, которые выполняли воинские подразделения казаков в российской империи, были: во-первых, активное участие в присоединении к россии новых земель. во-вторых, они охраняли границы от вторжения войск соседних государств. в-третьих, казачьи войска участвовали в подавлении национально-освободительного движения народов россии и выступлений крестьянства и рабочего класса. к примеру, казаки участвовали в подавлении польских восстаний, выступлений народов кавказа, средней азии и казахстана. казаки участвовали и в подавлении первой революции 1905-1907 гг. в-четвертых, они участвовали практически во всех заграничных походах армии в xviii-нач. xx вв. к военной службе казаков добавлялись натуральные повинности. они выполняли фортификационные работы, ремонт и строительство дорог, мостов. в их функции входили заготовка и перевозка леса, сопровождение почты. для того чтобы казаки верно служили самодержавию, им отводили самые лучшие земли. земельный надел казаков был намного больше, чем у крестьян: надел казаков мужского пола в среднем равнялся 30 десятинам. офицерам предоставляли намного больше земель. обер-офицеры имели от 200 до 600 десятин земли, штаб-офицеры - от 400 до 1000, а генералы - от 1500 до 3000. казаки были наделены также правом исключительного пользования соляными промыслами, лесами, реками и озерами. казаки обязаны были выходить на службу со своим собственным вооружением, обмундированием и лошадьми. до 1835 г. казаки служили поголовно, по очереди, по жребию и по найму. позднее срок службы всех казаков российской империи был определен в 30 лет.
казачьи войска обладали высокими боевыми качествами. они составляли значительную часть кавалерии российской армии. в сер. xix в. в военное время российские казаки могли выставить до 160 тыс. человек. численность казачества росла не только за счет естественного прироста, но и путем перевода в это сословие российских крестьян. состав казаков, особенно сибирских, в xviii-нач. xx вв. пополнялся и за счет пленных шведов, французов и поляков. в казаки зачислялись и представители народов - татары, башкиры и калмыки. численность казахов, перешедших в казачье сословие, была незначительной. отношения между казаками и казахами складывались по-разному. с одной стороны, между ними развернулся широкий торговый обмен, было тесное взаимопроникновение языка и культуры (тамырство), с другой - частыми были и военные столкновения. основной причиной конфликтов была борьба за земли. это обстоятельство стало причиной нападений казахов на казачьи форпосты и станицы. казаки также совершали карательные экспедиции, нападая на казахские аулы. казаки уральского, оренбургского, сибирского и семиреченского войск участвовали в подавлении национально-освободительных восстаний казахского народа.
Наприкінці VI ст. до н. е. для грецьких полісів виникла смертельна загроза з боку сусідньої могутньої Перської імперії.
Греко-перська війна датується 500-449 рр. до н. е. Зазвичай її називають греко-перськими війнами тому, що воєнні дії здійснювалися як низка більш чи менш тривалих воєнних кампаній, їх було п'ять: 1) 500--494 рр. до н. е.; 2) 492-490 рр. до н. е.; 3) 480-479 рр. до н. е.; 4) 478-459рр. до н. е.; 5) 459-449 рр. до н. е.
Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егейського моря, перська правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в Середземномор'ї.
Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. е. на чолі з Аристагом. За ним піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки фінікійському флоту. Проте перси спорядили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром підкорені й інші міста.
Причиною поразки повстанців стали різні військово-економічні потенціали супротивників.
Після придушення повстання перський імператор Дарій І мобілізував значні суходільні та морські сили і розпочав загарбання північного узбережжя Егейського моря. Проте ця спроба була невдалою.
Дарій І - давньоперський цар (522-486 рр. до н. е.) з династії Ахеменідів. Здобув престол у нелегкій боротьбі з конкурентами, після чого придушив масові антиперські повстання поневолених народів, припинивши можливий розпад імперії Ахеменідів. Здійснив важливі військово-адміністративні й податкові реформи, запровадив у імперії єдину грошову систему на базі золотого дарика, а також приєднав до своїх володінь частину Індії, але 512 р. здійснив украй невдалий похід проти скіфів, а потім розпочав трагічні для Ахеменідів греко-перські війни. Царювання Дарія вважається піком могутності імперії Ахеменідів.
Після тривалої воєнної та дипломатичної підготовки перси розпочали нові воєнні дії проти Балканської Греції. Спочатку вони висадилися на о. Евбеї, а потім у північно-східній частині Аттики - біля м. Марафон.
Талановитий полководець Мільтіад відмовився від тактики оборони Афін, повів грецькі війська до Марафона і дав там персам рішучий бій. На Марафонській рівнині в бою зійшлися грецька фаланга та розсипні ряди персів. Розбивши персів на фланги, греки знищили центр перської армії. Загинуло 6 тис. персів і 195 важкоозброєних грецьких піхотинців. В Афіни було відправлено скороходця з радісною звісткою, який з вигуком "Перемога!" мертвий впав на агорі. У пам'ять про цей епізод на Олімпійських іграх було встановлено марафонську дистанцію в 42 км 195 м (відстань від місця битви до афінської агори).
Фаланга - бойовий стрій у Стародавній Греції і Македонії, за якого воїни були вишикувані щільно плече в плече. Фаланга мала від 8 до 25рядів. Спартанська й афінська фаланги складалися з 8 шерег і нараховували 8 тис. воїнів. Македонська фаланга складалася з 8, 10,12 і 24 шерег і нараховувала від 15 до 18 тис. воїнів. Фаланга мала значну ударну силу, але була малорухливою під час бою, особливо на пересіченій місцевості.
Перемога афінян мала величезне морально-політичне значення. Вона засвідчила перевагу грецької військової організації.
Проте правляча верхівка персів не відмовилася від своїх планів. Наступну, третю воєнну кампанію розпочав син Дарія І Ксеркс, який з усіх кінців імперії стягував війська в Малу Азію, споруджував флот, дбав про зброю і продовольство. Готувалася до війни і Греція: 31 поліс підписав угоду про військовий союз: об'єднувалися збройні сили і флот, будувалися порти, відбувалися постійні військово-морські навчання.
480 р. перси переправилися через протоку Геллеспонт, пройшли все фракійське узбережжя і Македонію. Греки обрали Фермопільську ущелину, якою проходила єдина дорога з Фессалії в Середню Грецію, своїм оборонним рубежем. Оборона Фермопіл мала обмежені цілі: перевірити боєздатність персів, згуртувати в спільній битві союз грецьких міст і викликати ненависть до загарбників. Вони були досягнуті. Підготовлена велика перська армія не змогла перемогти незначний грецький загін - 300 спартанців. Проте завдяки зраднику-фессалійцю Ксеркс зміг зайти до греків у тил, що змусило їх відступити. На місці залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати. Всі вони героїчно загинули, їх подвиг увійшов у світову історію як символ військової вірності.