Звісно, не можна заперечувати ролі Петра I у намаганні перевести стрілки подальшого розвитку московської державності - на той час цілковито азіатської за своєю сутністю та менталітетом - на європейські рейки, "прорубати вікно в Європу", що йому, з точки зору історичної ретроспективи, певною мірою вдалося зроби
Здійснювалося це, безперечно, досконало опанованими - на відміну від грамоти, бо писав цар із грубими помилками - азіатськими методами державного управління. Наріжними каменями цих методів були кривавий терор щодо підданих та абсолютна неповага до Людини, як до вінця Божого творіння.
До речі, обставини смерті царя Петра I майже не відрізняються від обставин смерті іншого кривавого московського тирана вже іншої історичної доби Йосифа Сталіна, який також помер на самоті, покинутий усіма. І є обґрунтовані припущення, що його також було отруєно.
Щоправда, Росія, яка за указом 1713 року царя Петра I стала називатися московська держава, європейською державою в повному розумінні цього слова так і не стала.
Запозичивши в Європи лише зовнішні позірні форми державного управління - вибори, парламент, тощо - навіть сучасна Росія лишається на ментальному рівні радше азіатською державою.
При цьому пан Табачник, звісно ж, свідомо лукавить, стверджуючи, що українських письменників рівня Толстого та Достоєвського просто не існує в природі, замовчуючи при цьому причину такого дійсно ганебного явища.
Причина ж полягає в тому, що за білої московської імперії українська мова перебувала де-юре й де-факто під тотальною забороною, а за червоної імперії, у 30-х роках минулого століття, було винищено практично всіх українських письменників та чи не всю україномовну інтелігенцію. Про це, ніби, пан Табачник писав навіть у своїй докторській дисертації.
До речі, публічного захисту дисертації не було, а сам текст дисертації недоступний у відкритих джерелах, що, треба думати, є свідченням її доленосного значення для вітчизняної історичної науки. Якщо брати до уваги те, як високо "злетів" громадянин Табачник на момент "захисту" докторської дисертації, то можна припустити, що жодного захисту не було взагалі, а доктором він став цілком незаслужено.
Як, до речі, і полковником запасу Збройних Сил України - і це при тому, що в армії не служив і дня. От тільки звання полковника запасу в нього потім відібрали, а звання доктора історії іще ні.
Лев Толстой є загальновизнаним світовим авторитетом не лише для міністра Табачника чи автора цього допису. Тож треба думати, що вище наведена характеристика царя разом з іншими, наприклад, "це той перший, що розпинав нашу Україну" Тараса Шевченка - має бути присутня якщо не в підручнику з історії для школярів (беручи до увагу наявність у цитаті загальновизнаного світового рівня класика російської літератури не зовсім нормативної лексики), то, принаймні, у майбутньому спільному для України та Росії посібнику для вчителів історії.
1708 рік. Поголівне - за різними оцінками, понад 14 тисяч - знищення населення гетьманської столиці Батурина, разом із жінками та дітьми. Саме місто після пограбування було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тис. явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи позбавлено життя іншим чином. Для залякування мирного українського населення трупи невинно убієнних сплавляли на плотах.
1709 рік. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький. Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.
1713 рік. Московія за наказом Петра змінює назву на "Росія" - грецьке звучання слова "Русь". У такий іб московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, привласнили тисячолітню історичну та духовну спадщину русинів-українців. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків.
1722 рік. Зі створенням Малоросійської колегії було фактично покладено край державній системі управління України.
Цар Петро I - один із найжорстокіших катів України. Його злодіяння проти українського народу цілком спів мірні зі злодіяннями Гітлера чи Сталіна, дифірамби яким українці ніколи не співали навіть в умовах іноземної окупації.
Вы, видимо, имеете в виду под городами-государствами Востока города Финикиии и Междуречья. в Месопотамии (Киш, Ларса, Урук, Ур и т. д) очень сильна была царская власть в отличие от греческих полисов, управлявшихся советами из большого числа выборных граждан и выборными же архонтами. также на Востоке не существовало самого понятия гражданина и жители городов не обладали никакими правами и преимуществами. они были обычным населением, мало чем отличавшимся от сельского. также на Востоке совершенно не была разработана система городского права. в Финикии (Библ, Тир, Сидон, Арвад) также была сильна царская власть и не было городского права. лишь в Тире в короткий период (564-556 гг. до н. э. ) существовали выборные суффеты, возглавлявшие общину города. но эксперимент не elfkcz? Тир потерял все свои колонии, и в 555
(Ты можешь сократить и что-то подправить, я давно не изучал Грецию.) Когда я пришёл в олимпию, я начал волноваться, пришло почти 50 тысяч человек которые будут смотреть на моё выступление. Пока выступали борцы, остальные разминались, в том числе и я. Но когда ко мне подошёл мой давний друг Каллистрат, мой страх пропал. Он сказал мне " Не бойся выступать, просто делай что должен". Удивительно что это дало мне уверенности, хоть я не понял как эти слова меня вдохновили. Однако пришло время выступать бегунам. Со мной выступали ещё 5 бегунов. Хоть я и боялся выступать на глазах у тысяч людей, в этот момент я забыл про свой страх ведь мне нужно было думать только о забеге. Когда начался отсчёт, я глубоко вдохнул и приготовился бежать. И вот, все побежали! Я бежал изо всех сил, и обгонял одного за другим. Я уже был на втором месте, мне нужно было обогнать лишь одного. Я начал выдыхаться, но и он тоже. В итоге он не смог больше бежать, ему нужна была передышка. И в забеге выиграл я! Я не верил в это, но мне вручили лавровый венок! Сегодня я пришёл домой с гордостью ведь про меня говорят все Афины.
Объяснение:
Звісно, не можна заперечувати ролі Петра I у намаганні перевести стрілки подальшого розвитку московської державності - на той час цілковито азіатської за своєю сутністю та менталітетом - на європейські рейки, "прорубати вікно в Європу", що йому, з точки зору історичної ретроспективи, певною мірою вдалося зроби
Здійснювалося це, безперечно, досконало опанованими - на відміну від грамоти, бо писав цар із грубими помилками - азіатськими методами державного управління. Наріжними каменями цих методів були кривавий терор щодо підданих та абсолютна неповага до Людини, як до вінця Божого творіння.
До речі, обставини смерті царя Петра I майже не відрізняються від обставин смерті іншого кривавого московського тирана вже іншої історичної доби Йосифа Сталіна, який також помер на самоті, покинутий усіма. І є обґрунтовані припущення, що його також було отруєно.
Щоправда, Росія, яка за указом 1713 року царя Петра I стала називатися московська держава, європейською державою в повному розумінні цього слова так і не стала.
Запозичивши в Європи лише зовнішні позірні форми державного управління - вибори, парламент, тощо - навіть сучасна Росія лишається на ментальному рівні радше азіатською державою.
При цьому пан Табачник, звісно ж, свідомо лукавить, стверджуючи, що українських письменників рівня Толстого та Достоєвського просто не існує в природі, замовчуючи при цьому причину такого дійсно ганебного явища.
Причина ж полягає в тому, що за білої московської імперії українська мова перебувала де-юре й де-факто під тотальною забороною, а за червоної імперії, у 30-х роках минулого століття, було винищено практично всіх українських письменників та чи не всю україномовну інтелігенцію. Про це, ніби, пан Табачник писав навіть у своїй докторській дисертації.
До речі, публічного захисту дисертації не було, а сам текст дисертації недоступний у відкритих джерелах, що, треба думати, є свідченням її доленосного значення для вітчизняної історичної науки. Якщо брати до уваги те, як високо "злетів" громадянин Табачник на момент "захисту" докторської дисертації, то можна припустити, що жодного захисту не було взагалі, а доктором він став цілком незаслужено.
Як, до речі, і полковником запасу Збройних Сил України - і це при тому, що в армії не служив і дня. От тільки звання полковника запасу в нього потім відібрали, а звання доктора історії іще ні.
Лев Толстой є загальновизнаним світовим авторитетом не лише для міністра Табачника чи автора цього допису. Тож треба думати, що вище наведена характеристика царя разом з іншими, наприклад, "це той перший, що розпинав нашу Україну" Тараса Шевченка - має бути присутня якщо не в підручнику з історії для школярів (беручи до увагу наявність у цитаті загальновизнаного світового рівня класика російської літератури не зовсім нормативної лексики), то, принаймні, у майбутньому спільному для України та Росії посібнику для вчителів історії.
1708 рік. Поголівне - за різними оцінками, понад 14 тисяч - знищення населення гетьманської столиці Батурина, разом із жінками та дітьми. Саме місто після пограбування було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тис. явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи позбавлено життя іншим чином. Для залякування мирного українського населення трупи невинно убієнних сплавляли на плотах.
1709 рік. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький. Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.
1713 рік. Московія за наказом Петра змінює назву на "Росія" - грецьке звучання слова "Русь". У такий іб московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, привласнили тисячолітню історичну та духовну спадщину русинів-українців. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків.
1722 рік. Зі створенням Малоросійської колегії було фактично покладено край державній системі управління України.
Цар Петро I - один із найжорстокіших катів України. Його злодіяння проти українського народу цілком спів мірні зі злодіяннями Гітлера чи Сталіна, дифірамби яким українці ніколи не співали навіть в умовах іноземної окупації.