«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.
В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців». Але в Україні основними жертвами Великого терору були українці.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки».
Вели́кое переселе́ние наро́дов — условное название совокупности этнических перемещений в Европе в IV—VII веках, главным образом с периферии Римской империи на её территорию. Великое переселение можно рассматривать в качестве составной части глобальных миграционных процессов охватывающих семь-восемь веков. Характерной особенностью переселения был тот факт, что ядро Западной Римской империи (включая в первую очередь Италию, Галлию, Испанию и отчасти Дакию) , куда направилась в конечном счёте масса германских переселенцев, к началу V века нашей эры уже была достаточно плотно заселена самими римлянами и романизированными кельтскими народами. Поэтому великое переселение народов сопровождалось культурными, языковыми, а затем и религиозными конфликтами между германским и романизированным населениями. Великие переселения заложили основу противостояния между германскими и романскими народами в каком-то смысле дошедшего и до наших дней. В переселении активно участвовали славянские народы, тюрки, иранцы (аланы) и финно-угорские племена.
4,5(4 оценок)
Ответ:
22.05.2022
не кажется, что главная причина постоянных войн Древнего Рима по захвату новых территорий и вызванного этим широкого притока в экономику рабского труда была обусловлена победой плебеев над патрициями на самой раней стадии римской истории. Партиции в Древнем Риме - это нечто вроде исконной элиты или, если выражаться современным языком, дворянства. А плебеи - это низшие слои населения от последних нищих до торговцев, ростовщиков, мастеровых, то есть податное население, платящее налоги и содержащее верхушку. На самых ранних периодах римской истории, когда власть Рима еще не выходила за пределы городских стен, случилось так, что Риму стали угрожать местные племена сабинян, умбрийцев и т. д. Надо было давать отпор внешней агрессии. Одни патриции с этим справиться не смогли бы и потому они обратились к плебейским массам о совместном отпоре. То есть призвали сформировать народное ополчение. А плебеи, воспользовавшись удобным моментом, выдвинули условие: у них должны быть такие же права в области управления государством, как у патрициев. Знать этому воспротивилась, и тогда плебеи отказались участвовать в отпоре агрессии. Рассудив, что лучше добровольно отдать часть своей власти местным кругам, чем полностью лишиться всей власти и жизни в случае победы агрессоров, патриции пошли на компромисс. В итоге плебеи и патриции сравнялись в правах. Народное ополчение было сформировано, агрессор был отбит и опасность миновала. Но уравнивание прав привело к тому, что исчез источник рабского труда. Раньше в рабы шли разорившиеся плебеи, а теперь, когда они тоже стали господствующим классом, обращать в рабство любого плебея, пусть даже разорившегося, стало невозможно. Однако, экономика без рабского труда существовать не могла. Поэтому нужно было искать источник рабов вне государства. И по этой причине Рим начал постоянные войны по захвату новых территорий и новых рабов. И такие войны велись практически непрерывно на протяжении нескольких сотен лет, пока территория Римского государства не разрослась настолько, что управлять ею становилось уже невозможно. На этой стадии захватнические войны прекратились, а от рабства стали переходить к системе колонната, зачатку феодальной системы.
«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.
В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців». Але в Україні основними жертвами Великого терору були українці.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки».