У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
1.10-12 месяцев атлеты в гимнасиях и палестрах продолжали готовиться к соревнованиям у себя дома, развивались и совершенствовались, это была интенсивная подготовка, после чего они сдавали экзамен элланодикам,а после уже элланодики руководили подготовкой будущих участников олимпиады и целый месяц они выполняли специальную программу подготовки в самой Олимпии.
2. Пятиборье состояло из бега, прыжков в длину, метания диска, метания копья, борьбы.
3. Знаменитым бегуном считали Леонида из Родоса, победившего 12 раз на разных олимпиадах. Про Ладаса из Аргоса рассказывали, что он бежит, не касаясь земли.В кулачных боях искусно сражался Тисандр из Наксоса, одержавшего победу на четырёх олимпиадах. Сострат из Сикиона победил на трёх олимпиадах в рукопашном бое, но при этом ломал всем пальцы. А про Полидама из Скотусса рассказывали, как он победил льва с своих рук. Милон Кротонский тренировался с телёнком, он начал побеждать среди юношей, а среди взрослых боролся и побеждал ещё пять лет.
В первой половине XVIII века после принятия частью казахских правителей Младшего и Среднего жузов российского подданства Россия начинает активно проникать в казахские степи, строит военные укрепления и распространяет формально-правовой сюзеренитет на казахских родах. Во второй половине XVIII — начале XIX века происходит утверждение российского протектората над казахскими жузами, начинается реформирование традиционных институтов управления в Младшем жузе. В 1822, 1824 и 1845 годах российское самодержавие отменило традиционную систему управления (ханскую власть) в Казахстане, завершило реформирование институтов власти, и в 1867—1868 годах на всей территории Казахстана была введена единая российская система административного направления управления, поделившая казахские степи на генерал-губернаторства (Степное, Туркестанское и Оренбургское).
Объяснение: