Побут стародавніх греків складався під впливом природно-кліматичних умов Балканського півострова. Під спекотним сонцем елліни носили легкий одяг без рукавів. Нижній одяг, хітон, у чоловіків був дуже довгий, але згодом став коротшим — до колін. Жіночий хітон носили так: дівчата підперізували його в талії, а жінки — під грудьми. Дівчата в Спарті носили хітони короткі, вище колін. Як правило, їх одягали лише вдома, на вулицю виходили в гіматії. Капелюх надягали тільки в дорозі. Греки носили взуття, подібне до сандалій і черевиків, сплетених із ремінців.
Оселя грецької родини приховувала приватне життя від стороннього ока. Глухі стіни будинків з невеликими віконцями під карнизом — це все, що можна було побачити з вулиці. Двері та вікна кімнат виходили на внутрішній двір -перистиль, оточений тонкими колонами. Спершу житло складалося з трьох-чотирьох кімнат. Згодом винайшли каналізацію. Будинок поділявся на чоловічу частину і жіночу (гінекед), яка була зазвичай розташована на другому поверсі.
Здебільшого греки харчувалися рибою, овочами, оливками, хлібом, часником, запиваючи їжу легким, розбавленим водою, вином. М'ясо вживали лише багатії, та й то під час свят і жертвоприношень.
Культура греків розвивалася в умовах рабовласницької держави. Раби, виконуючи всю тяжку роботу, вивільняли громадянам час для духовного розвитку: греки любили театр, присвячували свій час науці, філософії, мистецтву тощо. .
2. Сім'я, шлюб і виховання дітей
Жінку в грецькому суспільстві не шанували. Шлюб укладався лише для продовження роду. Під час обряду, що відбувався в оселі чоловіка, співали шлюбні пісні та приносили жертви домашнім богам-покровителям. Чоловіки, як правило, були набагато старші від дружин. Діти перебували під владою батька. Дружина відразу ж після весілля потрапляла у залежне становище. Вона була в до -мі на правах першої зі служниць, керувала прислугою, вела господарство. Грецькі жінки були малообізнані й малоосвічені. З дому вони виходили тільки в супроводі рабинь або прислужниць, не мали права розмовляти на вулиці ні з ким.
Чоловіки більшу частину дня проводили за межами оселі — у місті, займаючись власними справами. Про виховання дітей здебільшого дбала мати, яка майже не мала вільного часу. Щоправда, жінок допускали на вистави в театр, відвідування якого залишало яскраве враження на тривалий час. Одружуватися, мати родину могли тільки вільні люди.
Традицією на початку шкільного навчання XI-IV ст. до н. є. було ознайомлення юних греків з текстами поем «Іліади» й «Одіссеї». Поеми формували в дітей життєві цінності: перемагати, поважати працю, любити сім'ю, людей, бути патріотом, визволителем.
Политическое развитие Речи Посполитой в середине XVII века позволяет говорить о состоянии польско-литовского государства как структуры подверженной неустойчивому состоянию, постоянно чреватому вступлению в ситуацию хаоса, либо в близкое к тому состояние. Такое положение изначально задано некоторыми структурными особенностями социума Речи Посполитой. Прежде всего, следует отметить крайний дисбаланс распределения прав и обязанностей внутри данного общества. Дисбаланс определяется как предельная концентрация социально-экономических прав в виде шляхетских вольностей – с одной стороны и обязанностей в виде тягот и повинностей хлопов – с другой стороны; территориальное разделение вольностей польско- литовско-русской шляхты и казачества; конфессиональное различие католической, протестантской и православной шляхты. Все это предопределило образ социума Польши, Литвы, Белоруссии и Украины, как общества поляризованного в социальном пространстве настолько, что оно могло расколоться на изолированные сегменты при изменении темпа социального движения, в любой момент развития.
Казачество, одновременно, стабилизировало внешний формат социально- политической системы, защищая от татар пограничье и, в то же время, дестабилизировало внутреннюю структуру системы, концентрируя и актуализируя недовольство православных – русских (малороссиян). Двойственная социальная функция казачества определяла симметрично- двойственное отношение к нему элиты Речи Посполитой. Против казачества сплачивалось шляхетство [3. XVIII, XXIII], но казачество регулярно разделяло шляхетство не только в вопросах религии, а и в вопросах войны-мира и собственности. Польские магнаты с начала XVII века, исходя из экономических соображений, всячески противодействовали военным предприятиям, к которым тяготели мелкопоместное панство и казачество. Но, если мелкая шляхта составляла основу частных армий магнатов, то казаки выступали в авангарде военно-политических предприятий против внешнего противника, зачастую против воли королевской власти [Там же, LXXIII]. Тогда как, вся шляхта – как православная, так и католическая, вместе организовывалась против внутреннего противника – казачества [4. XII, XIII; V.]. Военно-политическое противостояние аристократии и казачества влекло за собой культурно-цивилизационную и классово-экономическую диффузию двух сословий, претендующих на господствующие позиции на Украине. Православное шляхетство противостояло казачеству, но явно искало компромисса с казаками-православными. Равным образом, казацкая старшина, едва сформировавшись в качестве социальной группы, стала тяготеть к взаимодействию с панами-помещиками, видя общего врага в польском и украинском простонародье. Такую классовую линию, в дальнейшем, предсказуемо продолжил.
Главным направлением внешней политики стали отношения с Московским государством. Попытки царя Ивана IV обрести выход к Балтийскому морю вызвали Ливонскую войну (1558-1583). Неудачи на ее первом этапе не помешали Речи Посполитой закончить войну на выгодных для себя условиях и присоединить часть Прибалтики (Ливонию).Речь Посполитая открыто поддержала самозванцев на царский престол, а в 1609 г. начала против Московии войну. Польская армия захватила Москву, бояре признали сына Сигизмунда III, королевича Владислава, царем. В 1612 г. народное ополчение выгнало поляков из Москвы, но по договору к Польше отошли Смоленская и Чернигово-Северская земли.На севере Речь Посполитая столкнулась со Швецией, стремившейся господствовать на Балтийском море. Отношения между государствами испортились после присоединения Польшей Ливонии и особенно обострились после того, как Сигизмунд III Ваза унаследовал корону своего отца — шведского короля. В Швеции Сигизмунд был непопулярен. Шведы пытались лишить Сигизмунда III престола. Началась война, поражение в которой стоило польскому королю шведской короны.После того как запорожские казаки совершили несколько походов на турецкие города Причерноморья и в Молдавию, отношения между Речью Посполитой и Турцией резко ухудшились. В 1620 г. началась война. После громких побед турков в боях возле деревни Цецоры и подольского города Могилева уже в следующем году в битве под Хотином турки не смогли одолеть польско-казачье войско. Султан пошел на подписание мирного договора с Речью Посполитой на условиях «как до войны».
Объяснение:
Побут стародавніх греків складався під впливом природно-кліматичних умов Балканського півострова. Під спекотним сонцем елліни носили легкий одяг без рукавів. Нижній одяг, хітон, у чоловіків був дуже довгий, але згодом став коротшим — до колін. Жіночий хітон носили так: дівчата підперізували його в талії, а жінки — під грудьми. Дівчата в Спарті носили хітони короткі, вище колін. Як правило, їх одягали лише вдома, на вулицю виходили в гіматії. Капелюх надягали тільки в дорозі. Греки носили взуття, подібне до сандалій і черевиків, сплетених із ремінців.
Оселя грецької родини приховувала приватне життя від стороннього ока. Глухі стіни будинків з невеликими віконцями під карнизом — це все, що можна було побачити з вулиці. Двері та вікна кімнат виходили на внутрішній двір -перистиль, оточений тонкими колонами. Спершу житло складалося з трьох-чотирьох кімнат. Згодом винайшли каналізацію. Будинок поділявся на чоловічу частину і жіночу (гінекед), яка була зазвичай розташована на другому поверсі.
Здебільшого греки харчувалися рибою, овочами, оливками, хлібом, часником, запиваючи їжу легким, розбавленим водою, вином. М'ясо вживали лише багатії, та й то під час свят і жертвоприношень.
Культура греків розвивалася в умовах рабовласницької держави. Раби, виконуючи всю тяжку роботу, вивільняли громадянам час для духовного розвитку: греки любили театр, присвячували свій час науці, філософії, мистецтву тощо. .
2. Сім'я, шлюб і виховання дітей
Жінку в грецькому суспільстві не шанували. Шлюб укладався лише для продовження роду. Під час обряду, що відбувався в оселі чоловіка, співали шлюбні пісні та приносили жертви домашнім богам-покровителям. Чоловіки, як правило, були набагато старші від дружин. Діти перебували під владою батька. Дружина відразу ж після весілля потрапляла у залежне становище. Вона була в до -мі на правах першої зі служниць, керувала прислугою, вела господарство. Грецькі жінки були малообізнані й малоосвічені. З дому вони виходили тільки в супроводі рабинь або прислужниць, не мали права розмовляти на вулиці ні з ким.
Чоловіки більшу частину дня проводили за межами оселі — у місті, займаючись власними справами. Про виховання дітей здебільшого дбала мати, яка майже не мала вільного часу. Щоправда, жінок допускали на вистави в театр, відвідування якого залишало яскраве враження на тривалий час. Одружуватися, мати родину могли тільки вільні люди.
Традицією на початку шкільного навчання XI-IV ст. до н. є. було ознайомлення юних греків з текстами поем «Іліади» й «Одіссеї». Поеми формували в дітей життєві цінності: перемагати, поважати працю, любити сім'ю, людей, бути патріотом, визволителем.