Идеология - это форма социальной или политической философии, в которой практические элементы так же важны, как и теоретические. Это система идей, которая стремится, как объяснить мир, так и изменить его. Наука идей была наукой с конкретной миссией и основной функцией: она была нацелена на служение людям, даже на их путем избавления их от предубеждений и подготовки их к независимости разума. Хотя, последнее, есть понятием размытым. Так как идеология навязывала свои предрассудки и ставила в оппозицию к другим идеологиям.
Некоторые историки философии назвали 19-й век эпохой идеологии не потому, что само слово было тогда широко использовано, а потому, что большая часть мысли того времени можно было отличить от той, которая преобладала в предыдущие века, с особенностей, которые сейчас называться идеологическим.
Причинами возникновения политических идеологий есть следующие:
1) Рост научного знания;
2) Социальная ориентированность научного знания;
3) Подъем национализма в государствах;
4) Социально-политическая напряженность, которую хотели решить посредством оформления идей в реальные действия;
5) Объединение народов под эгидой единой идеи. Пропагандировать становилось гораздо легче.
Искренне считаю, что достижения княгини Ольги умалчиваются и принижаются, потому что это сделала женщина для России.
Верная жена, любящая мать, мудрый правитель.. .
Именно благодаря княгине Ольге Россия стала сильной православной страной.В 970 г. Владимир стал князем Новгородским, а его наставником на время малолетства был поставлен дядя, воевода Добрыня. Начало правления Владимира Святославича ознаменовалось братоубийством. В 978 г. он стал киевским князем.
Владимиру немало пришлось вести войны с соседями. Воевал он с поляками и отнял у них несколько городов; два раза ходил на вятичей (981-982 гг.), которые пробовали освободиться от дани, и усмирил их; в 983 г. завладел землею балто-литовского племени ятвагов, тем самым открыв путь к Балтике; в 984 г. покорил радимичей; в 985 г. победил волжских болгар; в 992 г. подчинил себе хорватов.
Сказание «Об испытании вер» гласит, что в 986 г. являлись к Владимиру послы разных вероисповеданий. Приходили различные представители, но его заинтересовал греческий философ. Увидев преимущества восточного христианства, князь Владимир решил принять эту веру.
В 992 г. великий князь воевал с Польшей за Червенские земли. После победы он сам с епископами ходил крестить людей и построил здесь город, названный его именем Владимиром.
Владимир Святославич первый начал чеканку золотых и серебряных монет.
Объяснение:
австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас
Ця реакція, як і в українських землях, підвладних Російській імперії, мала досить широку амплітуду: від пасивного спротиву (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодальних виступів тощо).
Продовжуючи славні традиції 1810-1825 p. розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті - С. Товта, І. Кокоша та ін.
Розгортанню селянського руху, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (про скорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобод, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809 p.), Комарнівщині (1819-1822 p.) та інших районах Східної Галичини.
У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці (1812-1851 p.), який 1843-1844 p. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовилися від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Лише за до військ австрійському Урядові вдалося придушити цей виступ.
У Закарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв'язку з повстанням у Східній Словаччині. Стихійні "холерні бунти" прокотилися краєм 1831 p. Масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Всього протягом першої половини XIX ст. відбулося 15 виступів, більшість з яких припинилася лише після втручання каральних загонів.
Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація - "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва.
Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови - І. Могильницького (1822 р.), И. Лозинського (1833 p.), Й. Левицького (1834 p.). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р.), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтовував її рівноправне місце серед інших слов'янських мов.
На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843 p.), І. Вагилевич (1811-1866 p.) та Я. Головацький (1814-1888 p.), які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).
Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.