Год и место рождения Аттилы остались неизвестны. Очень приблизительно его возраст можно определить на основании свидетельств очевидца Приска Панийского, который в 448 году дал описание Аттилы как человека с бородой, только тронутой сединой. Старший сын Аттилы, которого он послал править среди акациров в 448 году, был в таком возрасте, что ему требовался опекун в лице военачальника Онегесия. Всё это позволяет предположить рождение Аттилы в первом десятилетии V века. По одной из версий имя Аттила восходит к тюркскому Итиль, Атиль (Волга), и означает «волжанин», «человек с Волги», по другой версии имя происходит от тюркского слова «атлы, атли», что означает «именитый», «прославленный», второе же значение данного слова «всадник», «конник», по третьей версии имя восходит к слову «ата, атта», что с тюркских языков переводится «отец», «главный».
отметь ответ лучшим (корона)
ВІТОВТ (1382—1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з
в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була
спрямована, на скасування Кревської угоди.
Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла,
але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі
Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося
обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до
тевтонів — і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році.
Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі
за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав.
Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито
Ягайло подарував їй на віно, Вітовт оголосив її листа старійіішнам, і всі вони
рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» Він
знову нав'язав стосунки з німцями, і на таємній нараді на остр. Са-.ліні року 1398
князі й бояри литовські та руські проголосили його королем Литовським і Руським.
Кревська угода була скасована. - Дальшим кроком було проголошення
незалежности Великого князівства. Вітовт підготовив прихильність литовців і
Москви, одруживши свою дочку Софію з великим князем Василісм 1. На черзі
стояло коронування Вітовта. Великою помилкою його було втручання в татарські
справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша
проти Едигея. Перемога була на боці Едигея. Над Ворсклою 1399 року татари
розгромили Вітовтове військо: забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-
руського лицарства. Про коронацію не могло бути й мови.
Однак, ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта йа сході, і
дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.
Не зважаючи на страшний розгром, Вітовт не перестав втручатися в справи Золотої
Орди: брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди і
заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі для
Литовсько-Руської держави обставини. Вітовт підтримав основоположника його
Хаджі-ґірея, татари зреклися на користь Великого Князівства «історичних прав» на
руські землі і видали на те Вітовтові грамоту. Про це збереглася грамота сина
Хаджі-ґірея, Менґлі-ґірея, але, можливо, що в її основі лежала грамота ще Тох-
тамиша.
Це розв'язало Вітовтові руки, і він почав будувати фортеці в степу, Каравул над
середнім Дністром, Білгород і Чорногород над долішнім Дніпром, Хаджібей, де
пізніше побудовано Одесу. Фортеці будовано великими людськими силами — по
10-12 тисяч селян з 400 підводами там працювало. Біля фортець оселював Вітовт
бояр з обов'язком нести військову службу, татар та й інших людей. Під охороною
фортець постали села. Хаджібей став великим портом, звідки вивозили збіжжя до
Візантії. Таким чином, за Вітовта Правобережна Україна знов заволоділа
Чорномор'ям.
Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких
колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право
Віталій Пономарьов Київ, 24 жовтня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Цього ранку 298 років тому гетьман Іван Мазепа з військом залишив свою столицю Батурин і вирушив на північ, щоб з’єднатися з армією шведського короля Карла ХІІ. Серед українських громадян досі немає згоди щодо цього вчинку Мазепи: одні вважають його зрадою, інші – спробою визволення України.
Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову до Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого.
23 жовтня до міста Борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж Андрій Войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. Мазепа негайно виїхав до своєї столиці Батурина і упродовж ночі спалив там частину власного архіву. Вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили Батурин і наступного дня переправилися на правий берег Десни біля села Оболоння. На третій день вони прибули до села Горки, де розміщувався штаб Карла Дванадцятого. Говорить київський історик Тарас Чухліб:
"29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між Українським гетьманатом та Шведським королівством. І це означало відхід Українського гетьманату на чолі з Іваном Мазепою від зверхності російського царя Петра І. В радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова Івана Мазепи від протекції Петра І".
За кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням Олександра Меншикова оточила Батурин і стала його штурмувати. У ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. Говорить професор Віктор Горобець:
"Вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. Це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення Володаря. І тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». Але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".
Объяснение: