1. Історичний портрет французького короля Людовика XIV
Людо́вик XIV (фр. Louis XIV,*5 вересня 1638 — 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Луї-Дьйодонне («Богоданий», фр. Louis-Dieudonné), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько - Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька невдалих воєн 1667—1668, 1672—1678, 1688—1697 і 1701—1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію і Нідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.
Після смерті короля Людовика XIII спадкоємцем став його син Луї. Від самого народження його називали Богоданним, оскільки вважали даром небес (протягом 22 років у Людовика XIII та Анни Австрійської не було дітей). Офіційно Людовик XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. Людовик XIV почав правити самостійно, взявши владу в свої руки, після смерті кардинала Мазаріні у 1661. Він вміло використав прагнення народу до миру, спокою й порядку після тривалого періоду воєн та неспокою у самій країні. Це дозволило йому ще більше зміцнити королівську владу за рахунок послаблення аристократії. Правління Людовика XIV було часом розквіту абсолютизму. Своє правління Людовик розпочав з адміністративної та фінансової реформ. У Францію за ремісники й фахівці зі всієї Європи, наприклад, склодуви з Мурано, сталевари зі Швеції, кораблебудівники з Нідерландів. Так Кольбер намагався зменшити залежність країни від експорту й обмежити витік дорогоцінних металів з Франції. Людовик також провів військову реформу. Реформи були спрямовані на зменшення душу незалежності аристократів, наведення порядку при дворі й у війську. Дні, коли генерали затягували прикордонні війни, сварилися й не зважали на накази зі столиці, минули. Стара військова аристократиія (аристократія шпаги) теж втратила монополію на вищі військові пости й звання. Лувуа, зокрема, присвятив себе модернізації армії, реорганізації її в професійні, добре вишколену диспиліновану силу. Він намагався покращити матеріальне становище солдатів й підняти дух армії.
В историю отечественной науки Старая Ладога вошла не только как уникальный памятник истории и археологии Северо-запада России, но также и тем, что именно здесь состоялись первые в России археологические раскопки. Они проводились в 1708 г. Возглавил их пастор евангелической общины Санкт-Петербурга и всего Российского флота Вильгельм Толле. Наряду с исполнением пасторских обязанностей, он занимался изучением местоположения и топографии новой столицы и исследованием ее окрестностей. По воспоминаниям немецкого путешественника, В. Толле, "будучи человеком любознательным, однажды с несколькими приданными ему в людьми потрудился в окрестных местностях, в Старой Ладоге раскопал несколько языческих могил, курганов, где нашел различные древние редкие сосуды, монеты и всякого рода языческие предметы и составил перечень части найденных в этом путешествии редкостей и прочих достопримечательностей. Но сделал это, как я видел, только карандашом, и прочесть написанное нелегко" (Беспятых Ю.Н. Петербург Петра I в иностранных описаниях / Ю.Н. Беспятых – Л., 1991. – С. 62.). В Толле провел первые в истории российской науки раскопки курганов в Старой Ладоге. В ходе работ были открыты трупосожжения в урнах, относящиеся примерно к X-XI вв. Находки, извлеченные из ладожских курганов, составили коллекцию В. Толле (Кирпичников А.Н. Поиски археологов / А.Н. Кирпичников // Старая Ладога – древняя столица Руси. – СПб., 1996. – С. 156-157). Археологические исследования в Старой Ладоге в начале XVIII в развитию российской археологии, как исторической науки, изучающей человеческого общества на основе вещественных источников. Все исследователи, занимающиеся историографией Северо-западной России, обращаются к первым раскопкам в Старой Ладоге. Систематические археологические работы начались в Старой Ладоге в XIX в. В 1820 г. археолог Адам Чарноцкий (печатался под псевдонимом Зориана Доленго-Ходаковского) занимался раскопками одной из самых больших в Поволховье сопок, прозванной северным летописцем «могилой Олега Вещего». За девять дней З. Доленго-Ходаковский раскопал колодцем поврежденную ранее курганную насыпь. В ходе работ были найдены сожженные кости, еловые, сосновые и ольховые угли, кусок железа, напоминающий задвижку замка, и железный наконечник дротика (Отрывок из путешествия Ходаковского по России. Ладога, Новгород / З.Д. Ходаковский // РИС. – 1839. – Т. III, Кн. 2. – С. 131-200.). По данным находкам невозможно судить о погребенном здесь человеке. Обнаруженные предметы не отличаются богатством и роскошью, но это не свидетельствует о социальном положении захороненного. В современной популярной литературе эта сопка именуется «Олеговой могилой». В 1840-70-е гг. эпизодические раскопки курганов Ладоги и Приладожья производили Н.А. Ушаков, В. Прохоров, А.С. Уваров, Д. Европеус. Серьезных публикаций по проведенным работам не вышло. Особый вклад в развитие ладожской археологии в XIX в. внес археолог, военный историк, организатор ныне действующего в Санкт-Петербурге Артиллерийского музея Н.Е. Бранденбург. В 1880-е гг. Н.Е. Бранденбург и П.А. Суслов раскопали ряд ладожских сопок, разрушенных храмов, первыми приступили к изучению руин каменной крепости рубежа XV-XVI вв. Итоги данных работ освещены в монографии Н.Е. Бранденбурга «Старая Ладога», опубликованной в 1896 г., которая явилась одной из первых обобщающих книг по истории и культуре Ладоги (Бранденбург Н.Е. Старая Ладога / Н.Е. Бранденбург – СПб., 1896. – 323 с.). До настоящего времени монография Н.Е. Бранденбурга не потеряла своего научного значения. Бранденбург Н. Е.. Фотографи 1890-х гг.
На рубеже XIX-XX вв. встал вопрос о необходимости исследования Земляного городища Старой Ладоги. Согласно средневековым письменным источникам, именно этот район выступал в качестве административного центра города, и здесь располагалась соборная церковь Святого Климента XII в. Таким образом, Н.Е. Бранденбург поставил задачу изучения остатков церкви Климента на городище. В 1884 г. Д.А. Сабанеев провел здесь археологические разведки. На этом исследования Земляного городища в XIX в. прекратились. В результате многие вопросы, поставленные Н.Е. Бранденбургом, остались неразрешенными. Это привело к началу археологических работ Н.И. Репникова на территории Земляного городища .
Несмотря на то, что археологи уже не одно десятилетие исследуют Новгород, он еще преподнести сюрпризы в виде неожиданных находок. Культурные слои здесь достигают 6-8 метров, и пока раскопано лишь около 2% его площади. Экспедиции последнего десятилетия делали на Рюриковом городище интересные находки, которых не встречается на территории европейских городов того же периода", - цитирует пресс-служба научного руководителя ИИМК РАН Евгения Носова. Особый вклад в развитие ладожской археологии в XIX в. внес археолог, военный историк, организатор ныне действующего в Санкт-Петербурге Артиллерийского музея Н.Е. Бранденбург. В 1880-е гг. Н.Е. Бранденбург и П.А. Суслов раскопали ряд ладожских сопок, разрушенных храмов, первыми приступили к изучению руин каменной крепости рубежа XV-XVI вв. Итоги данных работ освещены в монографии Н.Е. Бранденбурга «Старая Ладога», опубликованной в 1896 г., которая явилась одной из первых обобщающих книг по истории и культуре Ладоги (Бранденбург Н.Е. Старая Ладога / Н.Е. Бранденбург – СПб., 1896. – 323 с.). До настоящего времени монография Н.Е. Бранденбурга не потеряла своего научного значения.
1. Історичний портрет французького короля Людовика XIV
Людо́вик XIV (фр. Louis XIV,*5 вересня 1638 — 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Луї-Дьйодонне («Богоданий», фр. Louis-Dieudonné), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько - Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька невдалих воєн 1667—1668, 1672—1678, 1688—1697 і 1701—1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію і Нідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.
Після смерті короля Людовика XIII спадкоємцем став його син Луї. Від самого народження його називали Богоданним, оскільки вважали даром небес (протягом 22 років у Людовика XIII та Анни Австрійської не було дітей). Офіційно Людовик XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. Людовик XIV почав правити самостійно, взявши владу в свої руки, після смерті кардинала Мазаріні у 1661. Він вміло використав прагнення народу до миру, спокою й порядку після тривалого періоду воєн та неспокою у самій країні. Це дозволило йому ще більше зміцнити королівську владу за рахунок послаблення аристократії. Правління Людовика XIV було часом розквіту абсолютизму. Своє правління Людовик розпочав з адміністративної та фінансової реформ. У Францію за ремісники й фахівці зі всієї Європи, наприклад, склодуви з Мурано, сталевари зі Швеції, кораблебудівники з Нідерландів. Так Кольбер намагався зменшити залежність країни від експорту й обмежити витік дорогоцінних металів з Франції. Людовик також провів військову реформу. Реформи були спрямовані на зменшення душу незалежності аристократів, наведення порядку при дворі й у війську. Дні, коли генерали затягували прикордонні війни, сварилися й не зважали на накази зі столиці, минули. Стара військова аристократиія (аристократія шпаги) теж втратила монополію на вищі військові пости й звання. Лувуа, зокрема, присвятив себе модернізації армії, реорганізації її в професійні, добре вишколену диспиліновану силу. Він намагався покращити матеріальне становище солдатів й підняти дух армії.
Объяснение: