Россия, несмотря на крупные положительные сдвиги во всех областях жизни, в силу ряда исторических причин в XV в. и первой половине XVI в. развивалась гораздо медленнее, чем западные страны. Это объяснялось большой протяженностью границ нового государства и их доступностью для врагов: на смену Орде и Великому княжеству Литовскому приходили Крымское и Казанское ханства, Ливонский орден, затем вновь Литва, Польша, Швеция. В борьбе с западным: "латинством", с некоторыми католическими странами Россия, несмотря на расширение контактов с другими странами Запада, приглашение оттуда специалистов, одновременно всё более отгораживалась от них в культурном отношении. Церковь, а под ее влиянием и благочестивые великие князья, стояли стеной против широкого общения с западными "еретиками". Со времени образования Русского централизованного государства Россия надолго стала для Запада закрытой страной. Въезд в нее, как и выезд, жестко контролировался.
К середине XVI в. в России проживало 6,5 млн. чел. – больше, чем в некоторых развитых странах Запада, но средняя плотность населения по стране составляла лишь 2,3 чел. на 1 кв. км. Для сравнения в Польше примерно в те же годы плотность населения была 20, а во Франции– 30 чел. на 1 кв. км. Таким образом, Россия была огромной, но малонаселенной страной, в которой между работниками не было крепких трудовых связей, и их усилия не могли быть объединены при освоении природы.
По-прежнему в этих условиях случавшиеся природные катаклизмы (засухи, преждевременные холода, обилие дождей) заметно влияли на развитие страны. В России все сельскохозяйственные работы проводились в течение 5–5,5 месяцев, в то время как в странах Центральной и Западной Европы этот цикл растягивался на 9–10 месяцев. Но этой причине западный крестьянин почти вдвое дольше мог работать на земле в течение года, и соответственно значительно больше получать продуктов, необходимых для жизни или на продажу Меньше в России было и плодородных почв. Все лучшие черноземные земли лежали далеко к югу от центральных уездов государства, но там еще пока хозяйничали степняки. На бедных же почвах нужно было затрачивать существенно больше труда для выращивания урожаев, сопоставимых с урожаями в западных странах с их плодородными почвами и мягким климатам.
Реконкі́ста (від ісп. Reconquista, «відвоювання») — у 722—1492 роках війна християн за звільнення Піренейського півострова від мусульманського панування. Півострів був окупований мусульманами протягом 711—718 років. Початком Реконкісти вважається повстання християн Астурії проти окупантів і битва при Ковадонзі (722). Кінець Реконкісти — падіння останнього арабського емірату Гранада (1492). Вперше термін «Реконкіста» з'явився у французьких дослідженнях Нового часу і звідти був запозичений іспанською історіографією..
Назва «Іспанія» — фінікійського походження. Римляни, які завоювали Іспанію у 2–1 ст. до н.е., використали її у множині (Hispaniae) для позначення всього Піренейського півова. У римські часи Іспанія складалася спочатку з двох, а потім з п'яти провінцій. Після розпаду Римської імперії вони були об'єднані під владою вестготів, а після нашестя маврів у 711 р. н. е. на Піренейському п-ові існували християнські і мусульманські держави. Іспанія як політично цілісне утворення виникла після об'єднання Кастилії і Арагону в 1474 році.
З часів італійських гуманістів епохи Відродження встановилася традиція вважати нашестя варварів і падіння Риму в 410 р. н. е. відправною точкою переходу від античної епохи до Середньовіччя, а саме Середньовіччя розглядалося як поступове наближення до епохи Відродження (XV–XVI ст.), коли знову пробудився інтерес до культури античного світу. Але Середньовіччя в цьому регіоні починається з моменту мусульманського нашестя 711 року і закінчується захопленням християнами останнього оплоту ісламу — Гранадського емірату, вигнанням євреїв з Іспанії та відкриттям Нового Світу Колумбом у 1492 році.
《Айқай》
Объяснение:
лксший ответ умоляю