Білий дім офіційно оголосив про початок операції "Буря в пустелі" 16 січня 1991 року. Її мета - звільнити Кувейт від іракської окупації.
2 серпня 1990 року іракські війська увійшли на територію Кувейту. Кувейтські війська практично не чинили опору. Протягом кількох годин Ірак зайняв столицю країни. 29 листопада Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що дозволяла застосовувати проти Іраку військову силу, якщо до 15 січня 1991 року з Кувейту не будуть виведені іракські війська.
О 4:30 ранку з авіаційної бази у Саудівській Аравії з американського та британського авіаносців, що знаходились у Перській затоці, в повітря піднялися перші літаки, щоб завдати бомбового удару по Іраку. О 7-й ранку Білий дім офіційно оголосив про початок операції "Буря в пустелі". Керівництво операцією, в котрій брали участь 32 держави, включаючи США, Британію, Францію, Єгипет, Саудівську Аравію, здійснювали США. Ізраїль в бойових діях участі не брав.
За наступні шість тижнів наносились повітряні удари по військових об'єктах і цивільній інфраструктурі Іраку, а 24 лютого почалась наземна операція. Іракський контингент вибитий з Кувейту, а 10 тисяч чоловік попали в полон.
28 лютого президент США Джордж Буш оголосив тимчасове припинення вогню. Конфлікт припинили, Іраку заборонено продаж нафти за кордон доки в країні не буде ліквідовано зброю масового знищення.
У війні в Перській затоці загинуло 248 солдатів союзників і 457 було поранено. Офіційних даних про втрати Іраку немає, але вони оцінюються в 25 тисяч загиблих і 75 тисяч поранених серед військовослужбовців.
Внешняя политика Ивана IV осуществлялась в трех направлениях: на западе – борьба за выход к Балтийскому морю; на юго-востоке и востоке – борьба с Казанским и Астраханским ханствами и начало освоения Сибири; на юге – защита русских земель от набегов крымского ханства. Татарские ханы совершали грабительские набеги на русские земли. На терри-ториях Казанского и Астраханского ханств в неволе были тысячи русских людей, захваченных во время набегов. Жестоко эксплуатировалось местное население – чуваши, марийцы, удмурты, мордва, татары, башкирцы. По территориям ханств пролегал Волжский путь, но Волга не могла использоваться русскими людьми на всем своем протяжении. Привлекали русских помещиков и плодородные малозаселенные земли этих краев.
Сначала Иван Грозный предпринял дипломатические шаги, направленные на подчинение Ка-занского ханства, но они не принесли удачи. В 1552 г. 100-тысячное войско российского царя оса-дило Казань. Оно было лучше вооружено, чем татарское. Артиллерия Ивана IV имела 150 круп-ных пушек. Использовав подкоп и бочки с порохом, русские взорвали стены Казани. Казанское ханство признало себя побежденным. Народы Среднего Поволжья вошли в состав Российского государства. В 1556 г. Иван Грозный завоевал Астраханское ханство. С этого периода все Повол-жье являлось территорией России. Свободный Волжский торговый путь значительно улучшил ус-ловия торговли с Востоком.
В середине XVI в. в состав России вошли Башкирия, Чувашия, Кабарда. Присоединение Ка-занского и Астраханского ханств открывало новые перспективы, становился возможным доступ к бассейнам великих сибирских рек. Сибирский хан Едигер еще в 1556 г. признал вассальную зави-симость от Москвы, но сменивший его хан Кучум (? – ок. 1598) отказался признать власть Москвы (угнетал местных жителей, убил русского посла) .
Купцы Строгановы, имевшие от царя грамоту с земель к востоку от Урала, по разрешению Москвы наняли большой отряд казаков для борьбы с ханом Кучумом. Предводителем отряда стал казацкий атаман Ермак (?-1585). В 1581 г. отряд Ермака нанес войскам Кучума пора-жение, а через год занял столицу Сибирского ханства Кашлык.
Окончательно Кучум был разбит в 1598 г. , и Западная Сибирь была присоединена к Россий-скому государству. На присоединенных территориях утвердились общероссийские законы. Нача-лось освоение Сибири русскими промышленниками, крестьянами и ремесленниками.
Внешнеполитические действия России на Западе – борьба за выход к Балтийскому морю, за прибалтийские земли, захваченные Ливонским орденом. Многие прибалтийские земли издавна принадлежали Новгородской Руси. Берега реки Невы и Финского залива входили раньше в состав земель Великого Новгорода. В 1558 г. русские войска двинулись на Запад, началась Ливонская война, продолжавшаяся до 1583 г. Правители Ливонского ордена препятствовали связям Россий-ского государства с западноевропейскими странами.
Ливонскую войну делят на три этапа: до 1561 г. – русские войска завершили разгром Ливон-ского ордена, взяли Нарву, Тарту (Дерпт) , подошли к Таллину (Ревелю) и Риге; до 1578 г. – война с Ливонией превратилась для России в войну против Польши, Литвы, Швеции, Дании. Военные действия приобрели затяжной характер. Российские войска вели борьбу с переменным успехом, заняв летом 1577 г. ряд прибалтийских крепостей.
Осложнило положение ослабление хозяйства страны в результате разорения опричниками. Изменилось отношение к русским войскам местного населения в результате военных поборов.
В этот период на сторону врага перешел князь Курбский, один из самых видных русских военачальников, знавший к тому же военные планы Ивана Грозного. Затрудняли положение опус-тошительные набеги на русские земли крымских татар. Полностью
Начнем с того, что отрывок связан с имератором Александром Первым. Это можно понять по упоминанию видного гос. деятеля его эпохи - Аракчеева и по "Семеновским полкам". Верные суждения: 125 Документ однозначно был опубликован до Отечественной войны 1812 г. 2 верно, т.к. Александр 1 имел как раз таки республиканские взгляды. 5 верно, т.к. Александр хотел осуществить очень масштабные гос. реформы, но они "погрязли" в дворцовых интригах и т.п. В итоге, масштабные реформы так и не были осуществлены. Остальные неверны, т.к. крепостное право отменили позже, Александр очень хорошо относился к Аракчееву.
Відповідь:
Білий дім офіційно оголосив про початок операції "Буря в пустелі" 16 січня 1991 року. Її мета - звільнити Кувейт від іракської окупації.
2 серпня 1990 року іракські війська увійшли на територію Кувейту. Кувейтські війська практично не чинили опору. Протягом кількох годин Ірак зайняв столицю країни. 29 листопада Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що дозволяла застосовувати проти Іраку військову силу, якщо до 15 січня 1991 року з Кувейту не будуть виведені іракські війська.
О 4:30 ранку з авіаційної бази у Саудівській Аравії з американського та британського авіаносців, що знаходились у Перській затоці, в повітря піднялися перші літаки, щоб завдати бомбового удару по Іраку. О 7-й ранку Білий дім офіційно оголосив про початок операції "Буря в пустелі". Керівництво операцією, в котрій брали участь 32 держави, включаючи США, Британію, Францію, Єгипет, Саудівську Аравію, здійснювали США. Ізраїль в бойових діях участі не брав.
За наступні шість тижнів наносились повітряні удари по військових об'єктах і цивільній інфраструктурі Іраку, а 24 лютого почалась наземна операція. Іракський контингент вибитий з Кувейту, а 10 тисяч чоловік попали в полон.
28 лютого президент США Джордж Буш оголосив тимчасове припинення вогню. Конфлікт припинили, Іраку заборонено продаж нафти за кордон доки в країні не буде ліквідовано зброю масового знищення.
У війні в Перській затоці загинуло 248 солдатів союзників і 457 було поранено. Офіційних даних про втрати Іраку немає, але вони оцінюються в 25 тисяч загиблих і 75 тисяч поранених серед військовослужбовців.
Пояснення: