Античные города Северного Причерноморья. И в Европе, и в Азии развитые цивилизации, основанные на земледелии и передовых культурных достижениях, соседствовали с миром варваров. Древние греки и римляне считали варварами все остальные народы, особенно не имевшие государственности. Термин «варвар» в научной лексике (в отличие от бытовой лексики, где он обозначает человека отсталого, враждебного культуре) не является негативной характеристикой. На протяжении всей истории Древнего мира варварские народы наступали на перспективные для грабежа и расселения цивилизованные страны.
В свою очередь финикийцы, эллины, римляне основывали свои колонии на территориях, где жили варвары.
Уже в VI в. до н. э. древнегреческие колонии окаймляли всё побережье Чёрного моря. Колонии создавались не только как торговые факто?рии, но и как новые земледельческие и ремесленные поселения. Вскоре они превратились в самостоятельные полисы. На берегу Днепровско-Бугского лимана, на стыке морских и речных торговых путей, была основана О?львия, от которой вёл сухопутный торговый путь к Тана?ису в устье Дона; на Керченском полуострове возник Пантикапе?й, ставший столицей Боспо?рского царства (его владения охватывали крымское побережье до Феодосии, Таманский полуостров с Фанагори?ей и Горгиппи?ю). На землях та?вров, занимавших побережье горного Крыма, греки-колонисты основали Херсоне?с Таврический (в пределах совр. Севастополя), который распространил власть на побережье Западного Крыма. Херсонес, в отличие от Боспора, имел республиканское политическое устройство. Многие города Северного Причерноморья чеканили свою монету, а также вели торговлю как собственными товарами, так и посредническую между Грецией, южными причерноморскими городами, с одной стороны, и населением восточноевропейских степей – с другой.
Объяснение:
Підписання Німеччиною та СРСР договору про ненапад, а також таємного протоколу про розмежування сфер впливу у Центрально-Східній Європі (пакт Молотова-Ріббентропа) 23 серпня 1939 р. розв’язало руки Гітлеру і вже 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Тим часом, Радянський Союз, який, згідно з таємним протоколом, отримував східну частину Польщі, вичікував і готувався до здійснення широкомасштабної агресії зі сходу. Лукаво запевняючи поляків у своїй нейтральності, СРСР розпочав приховану мобілізацію. В той час Гітлер був занепокоєний зволіканням радянського наступу, який мав продемонструвати, що в нього є могутній союзник на Сході, і остаточно закрив би Кремлю шляхи для угоди з британцями та американцями. Починаючи з 8 вересня, німецька дипломатія декілька разів наполягала на тому, щоб Радянський Союз розпочав негайну інтервенцію проти Другої Речі Посполитої. Однак радянське вторгнення не починалося. Сталін побоювався, що синхронний з Німеччиною напад на Польщу може призвести до оголошення війни Радянському Союзу зі сторони Великої Британії та Франції. У Кремлі гарячково шукали формального приводу для агресії.
Врешті-решт, під тиском Німеччини, яка почала розігрувати «українську карту» проти Москви, намагаючись у такий іб прискорити прийняття рішень у Кремлі щодо вступу у війну проти Польщі (німці неприховано заговорили про можливість створення «Західноукраїнської держави» на територіях на схід від німецької зони впливу), 17 вересня 1939 року Й. Сталін, вірний своїм домовленостям з Третім Рейхом, повідомив німецького посла В. Шуленбурга у Москві про початок військових дій проти Польщі. В повідомленні зазначалося, що «Радянський Союз вважає своїм обов’язком втрутитися для захисту своїх українських і білоруських братів».
У радянському наступі проти Польщі взяли участь понад 466,5 тис. регулярних військ у складі двох фронтів (Український фронт –265,7 тис., Білоруський фронт – 200,8 тис. солдат). Ці сили одержали завдання блискавичним ударом розбити польську армію і вийти на лінію розмежування з німецькими військами, передбачену таємним протоколом, - лінію річок Піси, Нарви, Вісли і Сяну. Наступ Червоної армії став повною несподіванкою для польського політичного керівництва і військового командування, які не змогли прийняти адекватних рішень та організувати належного опору. Головнокомандувач маршал Е. Ридз-Смігли видав директиву, що передбачала відступ польських частин до Румунії та Угорщини. В документі зазначалося: «з більшовиками не воювати, хіба що в разі наступу з їхнього боку чи спроб роззброєння частин».
Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Бєлосток. В ніч з 17 на 18 вересня радянськими військами було захоплено Тернопіль, 18-19 вересня – Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин і 19 вересня війська підійшли до Львова. 22 вересня 1939 р. польський гарнізон на чолі з генералом В. Лянгнером капітулював перед Червоною армією, за умови дозволити відступ польським військовим частинам. Проте роззброєні колони були оточені підрозділами НКВД. Більшість офіцерів потрапили у концтабори і були знищені весною 1940 р. Після остаточного розмежування демаркаційної лінії німецькі війська передали СРСР 22 вересня м. Брест, де було проведено спільний військовий парад, а 24 вересня – м. Дрогобич.
В ході радянського наступу Польща втратила 452,5 тис. осіб полоненими, з них 18,8 тис. офіцерів. Трофеї Червоної армії становили: 900 гармат, 10 тис. кулеметів, 300 тис. гвинтівок, 150 млн. набоїв, близько 1 млн. артилерійських снарядів, майже 300 літаків і т. д. Частина польських військових зуміла врятуватися і перейшла на територію Угорщини (понад 50 тис. ос.), Румунії (близько 25 тис. ос.), Литви (близько 14 тис. ос.) та Латвії (близько 1,6 тис. ос.).
У ході наступу Червоної армії було врегульовано проблему розмежування радянських і німецьких військ. 28 вересня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було підписано договір про дружбу і кордон, який зафіксував розподіл Речі Посполитої між двома країнами-агресорами. В окупованій червоними військами Галичині та Волині розпочалися масштабні перетворення (радянізація). Ці події увійшли в історію як «золотий вересень».