Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь, кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю. Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і були своєрідними опорними пунктами для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч. Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та обносилися ровом і гострокіллям. Коли ворог долав укріплення, оборонцям замку доводилося битися не нажиття, а на смерть. Тому згодом власники вирішили зводити додаткові захисні споруди. У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна вежа, яку називали донжон. Вежу будували на природному або спеціально насипаному для цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали під час небезпеки. Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб жителів замку.
Ольга была первой русской правительницей-христианкой. Став христианкой, Ольга сильно изменилась. Нрав ее стал добрее, забыла языческую жестокость, но стремилась жить по закону христианской любви. Княгиня Ольга умерла в 969 году, но потомки хранили о ней самую добрую память. И недаром древний летописец назвал ее «провозвестницей христианской земли» .
Ее внук, князь Владимир Святославич, в 1000 году повелел перенести останки княгини в Десятинную церковь и положить в каменный саркофаг. Рассказывали о чудесах, которые происходили возле останков княгини Ольги. На верху саркофага было устроено оконце. Когда кто-нибудь приходил к гробнице княгини с твердой верой, оконце само открывалось, и было видно нетленное тело, светящееся, словно солнце. И многие люди исцелялись возле гробницы от разных болезней. А кто приходил без веры, тому оконце не отворялось и чудес не случалось.
Уже в XI в. в разных древнерусских источниках прослеживается желание прославить княгиню Ольгу, как православную святую. Однако сам факт канонизации княгини Ольги произошел позднее, когда – неизвестно. В 969 году Ольга была похоронена в земле по христианскому обряду. В 1007 году её внук князь Владимир Креститель перенес мощи святых, включая Ольгу, в основанную им церковь Святой Богородицы в Киеве. По Житию и монаху Иакову тело блаженной княгини сохранилось от тлена. Её «светящееся яко солнце» тело можно было наблюдать через окошко в каменном гробу, которое приоткрывалось для любого истинно верующего христианина, и многие находили там исцеление. Все же прочие видели только гроб. Скорее всего, в княжение Владимира княгиня Ольга начала почитаться как святая. Об этом свидетельствует перенесение её мощей в церковь и описание чудес, данное монахом Иаковом в XI веке. С того времени день памяти святой Ольги (Елены) стал отмечаться 11 июля, по крайней мере, в самой Десятинной церкви. В 1547 году Ольга причислена к лику святой равноапостольной. Такой чести удостоились ещё только 5 святых женщин в христианской истории (Мария Магдалина, первомученица Фекла, мученица Апфия, царица Елена и просветительница Грузии Нина) .
Память равноапостольной Ольги празднуется Православными Церквами русской традиции 11 июля по юлианскому календарю; католическими и др. западными церквами — 24 июля по григорианскому.
Почитается как покровительница вдов и новообращённых христиан.
Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь, кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю. Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і були своєрідними опорними пунктами для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч. Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та обносилися ровом і гострокіллям. Коли ворог долав укріплення, оборонцям замку доводилося битися не нажиття, а на смерть. Тому згодом власники вирішили зводити додаткові захисні споруди. У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна вежа, яку називали донжон. Вежу будували на природному або спеціально насипаному для цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали під час небезпеки. Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб жителів замку.
Объяснение: