Ве́ле́с[1], Во́лос (Ве́лес[2][3][4], Веле́с[5][6][7], др.-рус. Велесъ, Волосъ) — божество в древнерусском языческом пантеоне, «скотий бог», покровитель сказителей и поэзии.
Согласно теории «основного мифа» — одно из центральных божеств в славянской мифологии, Змей — антагонист Громовержца Перуна.
Л. Нидерле, А. Л. Погодин, В. Й. Мансикка, М. Фасмер[8] и Л. С. Клейн отделяют Велеса от Волоса. По мнению Г. Ловмянского, «Велес, скорее всего, был русским демоном, не имеющим ничего общего, кроме некой схожести в имени, со скотьим богом Волосом»[9]. Этимология имени Велес точно не выяснена. М. Фасмер предполагал связь Велес с велий (великий) по той же модели, что белёсый ← белый. Ю. В. Подлипчук считает, что бога Велеса, в отличие от Волоса, вовсе не существовало, поскольку немногочисленные примеры употребления этого слова в древнерусских источниках гораздо лучше могут быть поняты исходя из семантики слова «великий»
Національна ідея є провідною, об'єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації 9етносу0. українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків, становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною проблемою, від розв'язання якої залежить вихід незалежної української держави на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання.
Творчий підхід до історично-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з'ясувати, що таке українське козацтво як культурно-історичний феномен.
Козацький рух в Україні був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належить козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України, як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну "Козацькою республікою", "Країною козаків", а українців - "козацькою нацією".
Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорізькій Січі, на легендарному острові Хортиця, за порогами Дніпра-Славути. У національній свідомості поняття Запорізької Січі зливається в єдиний духовний комплекс минулих поколінь. Запорізьке козацтво - гордість української нації. Його ідейно-моральний потенціал - це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадського загартування підростаючих поколінь.
Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення. Насправді воно було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем. Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що кожен українець прагнув стати козаком.
Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять аристократією національного руху, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.
Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій - одна з необхідних і найважливіших граней зміцнення незалежності України.