Ім’я М. Терещенка сучасне покоління читачів пов'язує з блискучими перекладами з Еміля Верхарна та двотомною антологією французької поезії, в якій представлено 250 поетів з біо-бібліографічними даними й стислими характеристиками. Разом з тим протягом 20-х років його ім'я як поета було в центрі уваги критиків, а вірші й переклади постійно з'являлися у різних тогочасних часописах. Народився М. Терещенко 13 вересня 1898 р. в с. Щербинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Черкаської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 р. в «Літературно-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися і в «Мистецтві», «Музагеті», «Червоному вінку». Поет передавав природні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніжність — о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось захоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежувалося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами круки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...» та ін. Вже публікація поезій М. Терещенка в «Музагеті» органі символістів — давала привід шукати витоки його творчості в символізмі. Цим і пояснюється те, що поет не включив їх до своєї першої збірки «Лабораторія» (1924). На початку 20-х років М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об'єднаннях «Аспанфут» і «Комункульт». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно». Після розколу «Комункульту» входить до «Жовтня». І хоча більшість критиків згодом була одностайна, що з футуризмом М. Терещенко був пов'язаний лише організаційно, однак перехід до іншої «естетичної системи» позначився на світогляді поета, образному ладі його творів та, власне, й в самій структурі вірша. Основні мотиви «Лабораторії» — сучасне місто, індустріалізація, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика оновлена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці «парових котлів». Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких чутно відгомін страшного голоду й червоного терору («Зуб за зуб», «Товар»), У 1922 р. вийшла в перекладі М. Терещенка збірка поезій Е. Верхарна. Відтоді він постійно знайомить українського читача з окремими здобутками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потьє, друкуючи переклади в періодичних виданнях. Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною більшістю творів присвячена селу. М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької. У 1927 р. М. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періоду — «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прориваються патетика поетично-філософської думки», «мотиви гуманістичної тривоги». У ці роки М. Терещенко один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радянських письменників. Протягом війни вийшло п'ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). Поезія М. Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Переживаючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокремити людську долю, особистісну трагедію війни. Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роздум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття у його індивідуальних проявах, осягнення самоцінності людської особистості. Невід'ємною часткою цього буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам'ять зрілого поета в літа молодості: «хтось розсипав листя серед гаю, що багрянцем оповитий весь. Я в задумі, Я не пам'ятаю, як літа свої розвіяв десь». Незадовго до смерті він уклав «Літературний щоденник» — своєрідне енциклопедично-довідкове видання про письменників, перекладачів, фольклористів, бібліографів із характеристиками й датами основних біо-бібліографічних фактів. Вершиною його багатолітньої перекладацької діяльності стали «Сузір'я французької поезії» та «Вибране» Е. Верхарна.
Объяснение:
1) почему Ян Гус перешёл к требованием реформы ? 2) Когда Ян Гуса казнили ? 3) Где казнили Ян Гуса ? ; 4) Как повлияла казнь Ян гуса на чешского народа ? а пятый не получается у меня , что-тответ:
1.В Чехии велась активная добыча серебра из которого чеканили монеты и вышла на одно из первых мест в Европе. В Чехии развивалось более200 ремёсел, и через Чехию проходили важнейшие торговые пути. а 2: трудности: Католическая церковь в Чеии владела 3 частью самых плодородных земель, а у крестьян была очень плохая земля . вообще недовольны были только церквями, потому что все обряды были платные, все обряды велись не родном языке, и церковь собирала очень большие налоги с крестьян
2.В XIV веке чехи испытывали на себе довольно большое давление со стороны немцев. Влияние немцев в чешской католической церкви усилилось, и они принялись выкачивать из них огромные суммы денег. В результате чешский народ обнищал из-за жестоких налогов и существовал в зависимых условиях, а немецкие феодалы обогащались за их счет. Это привело к крестьянской войне, когда чехи восстали против церкви и феодализма. Также, в XIV веке народ Чехии пережил эпидемию чумы, унёсшую множество жизней. 3. Ян Гус это чешский народный герой. Он критиковал церковь из-за её действий. Он призывал церковь отказаться от огромных земельных владений, отрицал особое положение папы, призывал к сравнению имущества всех верующих, чтобы все были равны перед Богом. Говорил, что нельзя продавать церковные должности и взимать плату за таинства.
4.Основу таборитов составляли беднейшие слои чешского населения - крестьянство, мещане, те кому нечего было терять и те, которые были задавлены непомерными податями, в то время как церковь жила в роскоши и богатстве. Умеренных или Чашников, представляли средние бюргеры, дворяне, шляхта и представители университетов.
5.Первой причиной побед гуситов была та поддержка, которую они испытывали со стороны крестьянского населения. Религиозные идеи гуситов были направлены против элитарности католического духовенства и за народ, поэтому им многие симпатизировали. Второй причиной побед гуситов была их готовность принимать на вооружение новые и необычные виды оружия и тактики.
6.Табориты были радикальными гуситами, их ряды были не столь многочисленны, и выходили они в основном из крестьян и бедноты. Они были непримиримы и не шли на переговоры с католичествами. Среди умеренных гуситов было много феодалов, которые могли набирать себе большие военные отряды, они были готовы идти на компромиссы с католиками. В результате этого ряды таборитов в непрерывных войнах поредели настолько, что они лишились сил, а умеренные смогли договориться с Папой, и в конце концов взяли верх над таборитами.
7.
Причины Смуты. 1. Опричнина Ивана Грозного, показавшая обществу его бесправие перед произволом царской власти. 2. Падение нравов в российском обществе (по мнению некоторых историков). 3. Борьба боярства за ограничение царской власти. 4. Представление народа, что власть в стране должна принадлежать «природному царю», а не избранному. 5. Стремление различных социальных групп улучшить свое социальное положение любыми путями.3 и 4 вопроы Избрание Б. Ф. Г. царём сопровождалось рядом льгот (прежде всего уездному дворянству). Тем не менее, по выражению С. Ф. Платонова, «Борис вступил в правительственную среду и начал свою политическую деятельность в очень тяжелое для Московского государства время. Государство переживало сложный кризис. Последствия неудачных войн Грозного, внутренний правительственный террор, называемый опричниной, и беспорядочное передвижение народных масс от центра к окраинам страны — расшатали к концу XVI века общественный порядок, внесли разруху и разорение в хозяйственную жизнь и создали такую смуту в умах, которая томила всех ожиданием грядущих бед. Само правительство признавало “великую тощету” и “изнурение” землевладельцев и отменяло всякого рода податные льготы и изъятия, “покаместа земля поустроится”. Борьба с кризисом становилась неотложною задачею в глазах правительства, а в то же время и в самой правительственной среде назревали осложнения и готовилась борьба за власть. Правительству необходимо было внутреннее единство и сила, а в нем росла рознь и ему грозил распад. Борису пришлось взять на себя тяжелую заботу устройства власти и успокоения страны. К решению этих задач приложил он свои