Период с 16 по 18 века включал много правителей, которые вели разную политику.
Объяснение:
Например, с 1548 по 1572 годы правил Сигизмунд Август (он и польский король – Сигизмунд 11); за свое правление он инициировал Люблинскую унию, участвовал в Ливонской войне, провел аграрную реформу и утвердил Статус Великого княжества Литовского в 1566 году.
Потом в период с 1576 по 1586 годы правил Стефан Баторий, которым было признанно равноправие Польши Великого княжества Литовского в их федеративном устройстве, активно поддерживал католиков и иезуитов, а также им был основан Виленский университет.
Следом за ним до 1632 года правил Сигизмунд 4, который поддержал Брестскую унию 1596 года, поддержал обоих Лжедмитриев в России и вообще был особенно активен в своей политике на юге.
А Владислав проводил немного полярную политику, поскольку был толерантен к православной церкви, ему удалось вернуть Смоленск в Великое княжество Литовское.
При Михале Вишневецком усилилась магнатская анархия, он вел неудачную войну с Турцией. А вот Ян Собесский был куда более лучшим полководцем, что дало ему возможность победить турков и татар на Украине, заключить «Вечный мир» с Россией, и активно развивать науку и искусство.
В 18 веке была уже иная политика. Например, Август Сильный пытался установить абсолютную власть, но вместо этого допускал вмешательство России во внутренние дела.
Как мы видим, политика в этот период была совершенно разной.
Відповідь:Тим часом [хан] Могучій 1 прислав посла свого до Данила й Василька, коли вони обидва були в [городі] Дороговську: «Дай Галич!» [І Данило] був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия, кажучи: «Не дам я півотчини своєї, а їду до Батия сам».
Вибрався ж він на празник святого Дмитрія [Солунського Богу. І прибув він до Києва, – Київ держав [тоді] Ярослав [Всеволодович] 2 через боярина свого Єйковича Дмитра, – і, прийшовши у храм архістратига Михаїла, тобто Видобич, скликав чорноризців і [весь] монаший чин. І коли він сказав ігумену і всій братії, щоб вони вчинили молитву за нього, то вони вчинили, щоб він од Бога милість дістав. І було [сповнено] так, і, упавши [в поклоні] перед архістратигом Михаїлом, вирушив він із монастиря у човні, бачачи біду страшну і грізну, і прибув до Переяславля.
І зустріли його татари, і звідти поїхав він до [хана] Куремси 3 і побачив, що нема в них добра. Відтіля ж став він іще дужче скорбіти душею, бачачи, що володіє ними диявол. [Він бачив] нечестиві їх чаклунські суєслів’я і Чінгізханові наслання, нечестиві його, [Куремси], кровопиття, многі його волхвування. Цесарів, і князів, і вельмож, що приходять [до них], вони водили навколо куща, [заставляли] поклонятися їм, сонцю, і місяцю, і землі, і дияволу, і померлим, [що тепер] у пеклі, отцям їх, і дідам, і матерям. О нечестива облудо їх! І, се чуючи, вельми він став скорбіти.
Звідти ж прибув він до Батия на Волгу. [І] коли він збирався поклонитися [ханові], то прийшов чоловік Ярослава [Всеволодовича] Сонгур [і] він сказав: «Брат твій Ярослав 4 кланявся кущу, і тобі кланятися». І одказав йому [Данило]: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої, і не буде почуто слово твоє». І в той час він покликаний був Батиєм: ізбавив його Бог і од лихого їх біснування, і од чаклування.
І поклонився він за обичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він, [Батий], сказав: «Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, – то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?» 5 І він сказав: «Досі я не пив. А нині ти велиш – я п’ю». Він тоді сказав: «Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!» І він, [Данило], випивши, поклонився за обичаєм їх, [і], промовивши свої слова [подяки], сказав: «Я іду поклонитися великій княгині Баракчиновій» 6. [Батий] сказав: «Іди». Пішовши, він поклонився їй за обичаєм. І прислав [Батий] вина дзбан, і сказав: «Не звикли ви пити молока, пий вино!»
О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, [і] він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!
Його ж отець був цесарем у Руській землі, який покорив Половецьку землю і воював проти інших усяких країв. [І коли] син того не дістав честі, то інший хто може дістати? Адже лиходійству їхньому і облуді немає кінця. Ярослава [Всеволодовича], великого князя суздальського, [труй] зіллям вони уморили. Михайла [Всеволодовича], князя чернігівського 7, який не поклонився кущу, із його боярином Федором вони ножем закололи, – як ото ми раніш сказали про заколення їх, котрі вінець дістали оба мученицький, – і інші многі князі побиті були, і бояри.
Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, [а тоді] одпущений був [із тими], що були з ним, і поручена була земля його йому. І прийшов він у землю свою, і зустрів його брат [Василько] і сини його. І був плач через обиду його, але ж більша була радість, що він є здоров.
Пояснення: