Відповідь:У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[2]. Хоча з іншого боку, чимала частина представників козачого стану так чи інакше підтримала нову владу і поступово інтегрувалася до її структур на правах не лише звичайних радянських громадян, але і партійних діячів. Особливо це було актуально для України, де велика частина представників козачого сословія бідувала, внаслідок чого сприймала імперські порядки доволі критично.
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина
Гу́нны (греч. Ούννοι, лат. Hunni) — кочевой народ, вторгшийся в 370-х годах из Азии в Восточную Европу. Гипотеза о происхождении гуннов от центрально-азиатского народа хунну, упоминаемого в предшествующее время в китайских источниках, принимается большинством учёных[5]. Происхождение гуннского языканеизвестно, научные теории предполагают, что он мог быть алтайским, уральским, енисейским или тюркским. Вымер - 469 Язык - Гуннский язык Религия тенгрианство Входит впрототюрки , огуры Родственные народыхунну, булгары, утигуры, кутригуры, оногуры, индо-иранцы Происхождение хунну. Вторжение гуннов, которое, как и миграция сарматов в предыдущий период, было обусловлено этническими сдвигами в средней Евразии, имело далеко идущие исторические последствия для дальнейшего развития как западной Евразии, так и собственно Европы. Вторжение гуннов положило начало «Великому переселению народов». В правление Аттилы (434—453) гуннское объединение с центром в Паннонии достигло максимальной экспансии, охватив территорию от Волги и Кавказа до Рейна. После смерти Аттилы Гуннская держава распалась, и гунны были поглощены новыми группами прибывавших с востока кочевников.Аланы были первыми, испытавшими последствия натиска гуннов, а за ними вскоре последовали герулы, бургунды, готы и др. Отступление этих народов перед наступающими гуннами вылилось, в свою очередь, в движение других германских племён с их собственных мест, и поскольку все они в то или иное время вышли к границам Римской империи, последние оказались отодвинуты или даже прорваны в нескольких местах.Некоторые германские племена были допущены на территорию Римской империи мирно на условии, что они охранять имперские границы от иных «варварских» племён, надвигавшихся с востока или севера. В других случаях германцы силой проложили себе дорогу в римские провинции. Как те, кто пришёл в качестве союзника императора, так и те, кто пришел как его враг, одинаково провозгласили контроль над оккупированными ими провинциями. Некоторое время каждое германское племя казалось находящимся в постоянном движении, продвигаясь далее и далее на юг и запад. Так, вандалы и аланы, выдвинувшись к дунайской границе, вторглись сначала в южную Галлию и затем в Испанию, откуда вандалы в конечном счёте проникли в Африку и поселились у древнего Карфагена.Следуя по стопам германцев, гунны расположились в Паннонии на среднем Дунае. Кампании Аттилы ударили как по Риму, так и по германцам. В этом водовороте большинство западных провинций Римской империи было постепенно поглощено различными германскими племенами, и в конце концов герул Одоакр захватил и сам Рим.Имя гуннов послужило эпонимом дляастероида (1452) Гунния.
Все происходило быстро, по одному недовольству гвардии(именно с нее и совершались дворцовые перевороты). Люди - корыстны и алчны, их легко подкупить, а в гвардии тоже служат люди. Если был претендент на престол, который неплохо мог заплатить армии, того она и поддерживала(или у человека, пытавшегося заполучить корону была связь с гвардией, как ,например, Екатерина 1 была в отличных отношениях с Меньшиковым(генералиссимус)). А если еще и народ поддерживает будущего правителя, то это вообще идеально(Петр 3 не нравился стране за его отвратительную внешнюю политику, след. его никто не поддерживал)
Відповідь:У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[2]. Хоча з іншого боку, чимала частина представників козачого стану так чи інакше підтримала нову владу і поступово інтегрувалася до її структур на правах не лише звичайних радянських громадян, але і партійних діячів. Особливо це було актуально для України, де велика частина представників козачого сословія бідувала, внаслідок чого сприймала імперські порядки доволі критично.
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина
Пояснення: