По-перше, вкрай негативну роль у розвитку Церкви відігравало право королівського патронату над нею, зокрема право монарха на подання хлібів духовних. Ним, усупереч православній традиції, король замість того, аби затверджувати єпископів на кафедрах, здійснював призначення. Цим самим вищих церковних ієрархів було поставлено в повну залежність від світської влади. Ще більше ситуацію ускладнювало те, що королівське право верховного патронату намагалися наслідувати на нижчому рівні магнати та шляхта. Унаслідок чого парафіяльні священики підпали під повну залежність від місцевих панів, які на власний розсуд могли призначати духовних пастирів та позбавляти їх пастви, на свій розсуд розпоряджатися церковним майном і культовими спорудами.
Правление императора Александра II (1855-1881) стало периодом радикальных преобразований российского общества. Интересы политического и исторического развития страны потребовали коренным образом изменить основные идеологические установки самодержавной си-стемы. После Крымской войны столкновение традиционных порядков и новых требований ставило Россию перед необходимостью и неизбежностью реформирования государствен-ного строя. Но реформы в условиях российской абсолютной монархии могли проводиться только при активном участии царя.
Прекрасно образованный, Александр II понимал необходимость перемен и принимал грядущие изменения. Выступая перед московским дворянством со знаменитой речью (30 марта 1856 г.) Александр II заявил: "Лучше отменить крепостное право сверху, нежели дожидаться того времени, когда оно само собою начнет отменяться снизу".
