Країни, що розвиваються, являють собою цікавий об'єкт для досліджень форм і методів стратегії економічної стабілізації та характеризуються великою різноманітністю останніх. До того ж у цих державах результати економічних реформ були неоднакові, на відміну від успіху реалізації таких стратегій у розглянутих вище країнах
Ринкова економіка є для теперішнього етапу розвитку людства найуніверсальнішою формою економічної координації. Через це економічні системи країн, що розвиваються, історично було побудовано під значним впливом ринкових чинників. Однак у цих країнах, на відміну від тих, що змушені були здійснювати економічну відбудову, розвиненої ринкової системи не існувало взагалі. Тому стратегічною метою виступає розбудова ринкової економіки на соціально-економічному фундаменті, сформованому часто докапіталістичними формаціями.
Таким чином, ринковій системі, що створюється, не властиві джерела нестабільності. Вони носять трансформаційний характер, будучи успадкованими історично або виникаючи внаслідок суперечностей між соціально-економічними умовами та потребами етапів перетворень. Тобто, такі економіки, як і розглянуті у попередньому розділі, не мають вбудованих стабілізаційних механізмів і потребують проведення спеціальної стратегії стабілізації та створення умов для економічного зростання.
Країни, що розвиваються, особливо на ранніх стадіях економічної розбудови, знаходяться у специфічному становищі. У нестабільності їхніх економічних систем закладено значний позитивний потенціал - можливість вибору, якого позбавлені розвинені економіки. Отже, від адекватності, послідовності й комплексності стратегії побудови ринкового середовища залежить довготермінова соціально-економічна ефективність намічених перетворень. Вирішальна роль у цьому процесі належить державі, завданням якої є спрямування стихійно діючих ринкових законів у конструктивне русло.
Присоединение Казахстана к России привело к тому, что с целью изучения географии, природных ресурсов, экономики, истории, этнографии сюда стали приезжать ученые, путешественники. Еще в XVIII веке, в 1769 году одну из первых экспедиций в край возглавлял П. С. Паллас. Результатом ее стал труд "Путешествие по разным провинциям Российской империи" (1773 год). В 1772 году Н. Рынков опубликовал "Дневные записки путешествия капитана Н. Рычкова в Киргиз-кайсацкие степи в 1771 году". Крупным этапом изучения Казахстана русскими стал выход в свет в 1832 году книг А. И. Левшина "Описание киргиз-казачьих, или киргиз-кайсацких орд и степей". Одно из центральных мест в числе представителей русской культуры, внесших неоценимый вклад в изучение края, занимает В. И. Даль, который в 1833-1841 годах, будучи чиновником по особым поручениям при Оренбургском губернаторе, изучал устное народное творчество, быт, обычаи казахов. В 1833 году во время сбора материала о пугачевском восстании в Оренбурге и Уральске побывал А. С. Пушкин.
В XIX веке среди исследователей Казахстана были ученые с мировой известностью, такие как П. П. Семенов-Тянь-Шанский (1827-19Н годы), глава Русского географического общества. Он исследовал Центральный Тянь-Шань, путешествовал по Алтаю, Семиречью, Средней Азии. Под его руководством было составлено и издано многотомное исследование "Россия. Полное географическое описание отечества". Два тома из них : "Киргизский край" и "Туркестанский край", посвящены Казахстану и Средней Азии. Здесь описаны географические условия, природные богатства, история, быт казахов. Также изучали географию, флору, фауну Казахстана, его природные ископаемые Н. А. Северцев, И. В. Мушкетов. Большой вклад в изучение края внес востоковед, тюрколог, этнограф, академик Петербургской академии В. В. Радлов (1837-1918 годы). Он изучал обычаи, обряды, фольклор народов Алтая, северных областей Казахстана, обследовал Семиречье. Его публикации "Образцы народной литературы тюркских племен" содержат казахские сказки, эпические произведения, лирику. Также известный ученый-востоковед, археолог, лингвист, академик В. В. Вельяминов-Зернов (1830-1904 годы) в книгах "Исследование о касимовских царях и царевичах", "Исторические сведения о киргиз-кайсаках" освятил многие узловые вопросы истории Казахстана. Историю края изучали А. И. Добромыслов, Н. Н. Аристов, М. Красовский и другие. Сбором данных по истории, этнографии, географии также занимались офицеры Генерального штаба, чиновники русской администрации, политические ссыльные.
Імператор Костянтин І Великий урівняв в правах представників різних релігій.
Объяснение:
в цьому році відбулась не одна подія, але я вирішив написати саме цю, бо вона мала велике значення в історії.