Начало контактов и обменных связей восходит к III—II тыс. до н. э. Эти связи были налажены в связи с разработкой месторождений лазурита в горах Бадахшана и нефрита в верхнем течении р. Яркендарьи, в районе Хотана.
В середине I тыс. до н. э. стал функционировать Степной путь, протянувшийся из Причерноморья к берегам Дона, затем в земли савроматов в Южное Приуралье, к Иртышу и, далее, на Алтай, в страну агрипеев, населявших район Верхнего Иртыша и о. Зайсан. По этому пути распространяли шелк, меха и шкуры, иранские ковры, изделия из драгоценных металлов.
В распространении драгоценных шелков участвовали кочевые племена саков и скифов, через посредство которых диковинный для того времени товар попадал в Центральную Азию и Средизем¬номорье.
В середине II в. до н. э. Шелковый путь начинает функциониро¬вать как регулярная дипломатическая и торговая артерия.
Во II—V вв. Шелковый путь, если следовать с востока, начинал¬ся в Чаньани — древней столице Китая и шел к переправе через Хуанхэ в районе Ланчжоу, далее вдоль северных отрогов Нань Шаня к западной окраине Великой Китайской стены, к Заставе Яшмовых ворот. Здесь единая дорога разветвлялась, окаймляя с севера и юга пустыню Такла-Макан. Северная шла через оазисы Хами, Турфан, Бешбалык, Шихо в долину р. Или; средняя от Чаочана к Карашару, Аксу и через перевал Бедель к южному берегу Иссык-Куля — через Дунхуан, Хотан, Яркенд в Бактрию, Индию и Средиземноморье – это так называемый «Южный путь». «Северный путь» шел из Кашгара в Фергану и далее через Самарканд, Бухару, Мерв и Хамадан в Сирию.
В VI—VII вв. наиболее оживленным становится путь, проходив¬ший из Китая на запад через Семиречье и Южный Казахстан. Такое перемещение пути можно объяснить несколькими причина¬ми. Во-первых, в Семиречье находились ставки тюркских каганов, которые контролировали торговые пути через Среднюю Азию. Во-вторых, дорога через Фергану в VII в. стала опасной из-за междоусобиц. В-третьих, богатые тюркские каганы и их окружение стали крупными потребителями заморских товаров.
Объяснение:
Думаю что пойдёт.
ответ:Олимпийские игры:И так ,обычный день в греции собираються люди и играют с жизнями других людей ,раньше было так:все зрители собирались входили гладиаторы и дрались между собой.когда один гладиатор положил другого на плечи зрители решали выживет он или нет а решали так те кто хотят чтоб он жил показывали боььшой палец вверх а те кто против вниз.И этому гладиатору отрубали голову.теперь олимпийские игры проводятся совсем по другому люди смотрят как спортсмены соревнуються между собой и это происходит раз в 4 года.Это очень интересно.
Объяснение:
1)Питання про особливості в процесі феодалізації великого Новгорода було поставлене ще Рожковим, який відніс новгородський феодалізм до типу так званого муніципального феодалізму
На його думку, "з господарського погляду муніципальний феодалізм характеризується перевагою транзитної, зовнішньої торгівлі, якій підпорядковуються і ремесло, і землеробство чи інші галузі сільського господарства".
Але коли прийняти це визначення, то муніципальним феодалізмом доведеться називати не тільки феодалізм у Новгороді, а й суспільно-економічний лад Фінікії, Карфагена, словом, тих країн, де була дуже розвинута зовнішня торгівля.
До того ж Рожков не пояснив, як же виник цей муніципальний феодалізм у Новгороді.
Природно, що при встановленні особливостей у процесі феодалізації Новгорода доведеться відмовитись від цього поняття.
2)Монго́льська нава́ла на Київську Русь — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 13-14 ст., внаслідок якого останні втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Щодо цих подій в українській історіографії вживають також терміни орди́нська нава́ла або монго́ло-тата́рська нава́ла.
3)З перших днів правління Іван III зіткнувся з серйозними труднощами: його володіння були в оточенні ворогів (Орда, Литва і князівства, що не визнавали влади Москви), та й всередині країни ще були могутні сили, які протистояли йому. Але молодий князь твердо продовжив політику, започатковану його попередниками. Спершу він взявся за приєднання Новгорода, де тривала гостра боротьба між прихильниками Литви і Москви. Щоби прискорити вирішення питання на свою користь, у 1471 р. Іван III рушив на Новгород. На р. Шелонь відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки, а Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1478 р. московське військо вступило в місто, а в 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви.
Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави. З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і в 1485 р. тверичі визнали владу Івана III. Того ж року він оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з'являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій вона запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.