план: 1.Адміністративно-територіальни та історико-етнографічний розвиток краю. 2.Соціально -економчне життя. 3.культурне й духовне життя. 4..Воєнно-політичні події.
1) Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях.Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо).
2)Соціальними явищами можуть виступати предмети, люди, їх відносини, дії, думки й почуття (іншими словами — матеріальні й духовні продукти людської діяльності), соціальні інститути, установи, організації, потреби, інтереси, окремі сторони процесів тощо. Багато соціальних явищ носять латентний характер і виражають не тільки очевидні характеристики соціальної дійсності, але й більш глибинні її процеси, зв'язок яких з даним соціальним явищем безпосередньо не ігається. Виявлення цього зв'язку здійснюється в соціальній практиці, в тому числі й за до соціологічних досліджень, коли використовуються певні прийоми, процедури та методи отримання інформації про соціальне явище.
Розрізняють два основних різновиди соціальних явищ:
явища, які виражають другорядні, випадкові зв'язки і відносини;
явища, котрі свідчать про сутнісні характеристики соціальних об'єктів.
3)Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити.
Один із таких кроків Москви - політика "коренізації", проголошена XII з'їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації.
Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік. Хоч би як там було, але українська національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.
4)1650 р., серпень
Перший молдавський похід.
1651 р., червень
Битва під Берестечком.
1651 р., вересень
Укладення Білоцерківського перемир'я.
1652 р., травень
Битва під Батогом.
1652 р., серпень
Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.
1653 р., квітень-травень
Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.
1653 р., серпень
Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.
Славянские народы вписали не одну славную страницу в историю культуры человечества, в мировую сокровищницу науки, литературы, музыки, живописи. Но чтобы учесть все значение славянства, необходимо обратиться и к Византии, носительнице высоких традиций древних культур, эллинской культуры и цивилизаций восточных империй.
Акад. Ф. И. Успенский, оказавший влияние на изучение Византии во всем мире, высказал справедливую мысль, что история славян в своих истоках, до образования славянских государств, во многом скрывается в истории Византии. Не только в начальных стадиях история славян так тесно связана с Византией, но и в последующем их развитии сказалось ее мощное культурное влияние. Неоспоримым является также и другой факт, а именно, что сама Византия на протяжении нескольких веков оказалась под влиянием славянских «варваров», значение которого было столь велико, что породило в ее государственном развитии совершенно новые явления. Это взаимодействие обострило и ускорило процессы феодализации в самой Византии. Как феодальная держава Византия сложилась в результате воздействия «варварских» завоеваний и глубоких внутренних сдвигов, подобно тому как под влиянием этих же факторов образовались феодальные государства на территории Западно-римской империи. Если византийское законодательство VI в., представлявшее собой последовательное развитие римского права, указывает на пережитки рабовладения, на наличие рабовладельческого уклада, то оно отмечает и ту переходную форму эксплуатации земледельческого населения, которая известна как колонат. В VIII в. законодательство императоров-иконоборцев свидетельствует о том, что основой хозяйства Византии была свободная крестьянская община. Появление ее было также и следствием заселения славянами ряда областей, принадлежавших Византии, где славяне продолжали жить общиной, создавая отношения нового типа, подобно тому как их создала крестьянская марка на Западе. Так намечается одна из черт конечного результата того взаимодействия между славянами и Византией, которое имеет всемирно-историческое значение.
Славянские народы вписали не одну славную страницу в историю культуры человечества, в мировую сокровищницу науки, литературы, музыки, живописи. Но чтобы учесть все значение славянства, необходимо обратиться и к Византии, носительнице высоких традиций древних культур, эллинской культуры и цивилизаций восточных империй.
Акад. Ф. И. Успенский, оказавший влияние на изучение Византии во всем мире, высказал справедливую мысль, что история славян в своих истоках, до образования славянских государств, во многом скрывается в истории Византии. Не только в начальных стадиях история славян так тесно связана с Византией, но и в последующем их развитии сказалось ее мощное культурное влияние. Неоспоримым является также и другой факт, а именно, что сама Византия на протяжении нескольких веков оказалась под влиянием славянских «варваров», значение которого было столь велико, что породило в ее государственном развитии совершенно новые явления. Это взаимодействие обострило и ускорило процессы феодализации в самой Византии. Как феодальная держава Византия сложилась в результате воздействия «варварских» завоеваний и глубоких внутренних сдвигов, подобно тому как под влиянием этих же факторов образовались феодальные государства на территории Западно-римской империи. Если византийское законодательство VI в., представлявшее собой последовательное развитие римского права, указывает на пережитки рабовладения, на наличие рабовладельческого уклада, то оно отмечает и ту переходную форму эксплуатации земледельческого населения, которая известна как колонат. В VIII в. законодательство императоров-иконоборцев свидетельствует о том, что основой хозяйства Византии была свободная крестьянская община. Появление ее было также и следствием заселения славянами ряда областей, принадлежавших Византии, где славяне продолжали жить общиной, создавая отношения нового типа, подобно тому как их создала крестьянская марка на Западе. Так намечается одна из черт конечного результата того взаимодействия между славянами и Византией, которое имеет всемирно-историческое значение.
1) Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях.Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо).
2)Соціальними явищами можуть виступати предмети, люди, їх відносини, дії, думки й почуття (іншими словами — матеріальні й духовні продукти людської діяльності), соціальні інститути, установи, організації, потреби, інтереси, окремі сторони процесів тощо. Багато соціальних явищ носять латентний характер і виражають не тільки очевидні характеристики соціальної дійсності, але й більш глибинні її процеси, зв'язок яких з даним соціальним явищем безпосередньо не ігається. Виявлення цього зв'язку здійснюється в соціальній практиці, в тому числі й за до соціологічних досліджень, коли використовуються певні прийоми, процедури та методи отримання інформації про соціальне явище.
Розрізняють два основних різновиди соціальних явищ:
явища, які виражають другорядні, випадкові зв'язки і відносини;
явища, котрі свідчать про сутнісні характеристики соціальних об'єктів.
3)Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити.
Один із таких кроків Москви - політика "коренізації", проголошена XII з'їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації.
Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік. Хоч би як там було, але українська національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.
4)1650 р., серпень
Перший молдавський похід.
1651 р., червень
Битва під Берестечком.
1651 р., вересень
Укладення Білоцерківського перемир'я.
1652 р., травень
Битва під Батогом.
1652 р., серпень
Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.
1653 р., квітень-травень
Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.
1653 р., серпень
Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.
1653 р., вересень-грудень
Облога Жванця на Поділлі.