Для битвы Жангир выбрал горное место недалеко от реки Ор (Орбулак) Джунгарского Алатау, из-за чего битва получила название Орбулакской. Тактикой ведения боевых действий был выбран окопный метод. Исследователи, внимательно изучив место знаменитой битвы, отмечают, что Жангир применил ряд сложных тактических приемов из арсенала военного искусства казахов, но в то же время использовал нераспространенные среди кочевников методы раздробления сил противника. По описанию А. И. Лёвшина, Жангир, опасаясь открытого военного столкновения с джунгарами своего ополчения состоящего всего около 600 воинов, расположил часть своей дружины в ущелье между двух гор, заранее окопав его глубоким рвом и обнеся высоким валом. Протяженность военного укрепления составила 2,5-3 км, передний край окопа был высотой с человеческий рост. Половина воинов организовала полевые укрепления на пути, а остальная часть рассредоточились на утёсах, тем самым подготовив засаду джунгарам. В этих укреплениях Жангир и ждал в засаде на пути следования джунгарской армии во главе с Эрдэни-Батуром. Битва началась с элемента неожиданности, джунгары наткнувшись на засаду казахов сразу понесли большие потери. В этой битве казахами было впервые массово применено огнестрельное оружие, и в первые же часы джунгары лишились столь большого количества воинов, шедших спереди что вынуждены были отступить обратно в открытую равнину. По разным оценкам джунгары потеряли в засаде от одного до десяти тысяч человек.
В это время подоспели союзники казахов бухарское войско Жалантос Батыра с войском 20 тыс. человек и вышли в тыл джунгар, войско джунгаров не ожидавшего такого хода событий пришло в расстройство, Эрдэни-Батур предпочел далее не вступать в сражение и был вынужден отступить в Джунгарию.
в орбулакской битве участвовали 500-600казахов,30,000-25,000джунгаров,казахи впервые пробовали акопную тактику с огнестрельным оружием,вывод казахи победили
Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на до в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну. Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив до в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.
Итак, смотри. Когда в Шотландии вспыхнуло восстание, Карлу Первому понадобилась армия для подавления восстания. Карл собрал парламент, но он (парламент) в свою очередь, лишил Карла Первого почти всех полномочий. Карлу это не понравилось и началась гражданская война между сторонниками парламента и сторонниками короля. В итоге парламент победил благодаря Оливеру Кромвелю, который собирал армию парламента только из людей, готовых пойти на все для парламента (это грубо говоря). В конечном счете Карла обезглавили,а Англия стала свободной республикой. Конец
Для битвы Жангир выбрал горное место недалеко от реки Ор (Орбулак) Джунгарского Алатау, из-за чего битва получила название Орбулакской. Тактикой ведения боевых действий был выбран окопный метод. Исследователи, внимательно изучив место знаменитой битвы, отмечают, что Жангир применил ряд сложных тактических приемов из арсенала военного искусства казахов, но в то же время использовал нераспространенные среди кочевников методы раздробления сил противника. По описанию А. И. Лёвшина, Жангир, опасаясь открытого военного столкновения с джунгарами своего ополчения состоящего всего около 600 воинов, расположил часть своей дружины в ущелье между двух гор, заранее окопав его глубоким рвом и обнеся высоким валом. Протяженность военного укрепления составила 2,5-3 км, передний край окопа был высотой с человеческий рост. Половина воинов организовала полевые укрепления на пути, а остальная часть рассредоточились на утёсах, тем самым подготовив засаду джунгарам. В этих укреплениях Жангир и ждал в засаде на пути следования джунгарской армии во главе с Эрдэни-Батуром. Битва началась с элемента неожиданности, джунгары наткнувшись на засаду казахов сразу понесли большие потери. В этой битве казахами было впервые массово применено огнестрельное оружие, и в первые же часы джунгары лишились столь большого количества воинов, шедших спереди что вынуждены были отступить обратно в открытую равнину. По разным оценкам джунгары потеряли в засаде от одного до десяти тысяч человек.
В это время подоспели союзники казахов бухарское войско Жалантос Батыра с войском 20 тыс. человек и вышли в тыл джунгар, войско джунгаров не ожидавшего такого хода событий пришло в расстройство, Эрдэни-Батур предпочел далее не вступать в сражение и был вынужден отступить в Джунгарию.
Объяснение: