З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.
XVIII в. в Европе возникло широкое культурное движение, известное в истории под названием Просвещения. Оно явилось выражением буржуазной оппозиции против всех проявлений и пережитков феодализма в общественных отношениях, государственном строе и господствующей идеологии, тормозивших развитие капитализма. Идеи Просвещения нашли широкое отражение в литературе и искусстве ведущих стран Европы. В Германии главным центром литературного движения в первой половине века Просвещения была Саксония, особенно торговый и университетский город Лейпциг. Здесь протекала деятельность влиятельного пропагандиста и теоретика классицизма Готшеда (1700–1766). Готшед восставал «во имя разума» против средневековой фантастики; его бесспорной заслугой является борьба за ясный и правильный немецкий язык, за восстановление прямой связи театра с литературой, за поднятие немецкого театра на уровень европейского театра того времени. В эпоху Просвещения создавал свои произведения немецкий писатель—просветитель Воланд (1733–1813). Его современники называли «немецким Вольтером», которого он действительно напоминал изяществом стиля, остроумием, смелыми выпадами против официального лицемерия и некоторыми другими чертами таланта. Под влиянием просветительских идей сложилось реалистическое творчество немецких портретистов Антона Графа (1736–1813) и Иоганна Фридриха Тишбейна (1722–1789). Самое заметное место в немецком искусстве XVIII в. принадлежит музыке, представленной в первой половине этого века мужественным, полным глубокого чувства творчеством Баха и Генделя – выдающихся немецких композиторов. Развитие немецкой музыки было тесно связано с Реформацией. Современник Баха, Г.Ф. Гендель (1685–1759) написал более 40 опер, из которых наибольшей известностью пользовалась опера «Родалисто». В эпоху Просвещения создавали свои великолепные музыкальные произведения австрийские композиторы Глюк, Гайдн и Моцарт. Широко известны замечательные музыкальные произведения В.А. Моцарта (1756–1791): «Реквием», опера—комедия «Свадьба Фигаро» (1786 г.), опера—драма «Дон—Жуан» (1787 г.) и философская опера—сказка «Волшебная флейта» (1791 г.). Французская художественная литература эпохи Просвещения сделала важный шаг в направлении реалистического отображения действительности. В творениях Вольтера и Руссо французская художественная литература непосредственно сливается с передовой общественной мыслью эпохи Просвещения. Борьба за новые эстетические идеалы достигает своего кульминационного пункта в период расцвета деятельности Дидро и энциклопедистов. Архитектура, живопись, ваяние, музыка – все эти виды искусства также испытывали на себе плодотворное влияние передовых идей Просвещения. Ясность и простота, гармония и пропорциональность всех частей архитектурной композиции – вот к чему стремились архитекторы, испытавшие влияние просветительской мысли. Представителями демократического направления в живописи были французские художники Шарден (1699–1779) и Грез (1725–1805). Заслуга реформы итальянского театра в духе эпохи Просвещения принадлежит Карло Гольдо—ни (1707–1793). В своих комедиях Гольдони указывает на деловитость, предприимчивость и семейные добродетели буржуа. К концу XVIII в. буржуазия Европы наслишь окрепла, что ждала от искусства эпохи Просвещения призыва к подвигу, прославления гражданской доблести, героики борьбы.- Подробнее на Referatwork.ru: http://referatwork.ru/new_time_history/section-35.html
Відповідь:
ІІ та IV Думи
З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.