Що змінилося у повсякденні мешканців українських земель XIV – початку XVI ст. у порівнянні з добою Русі-України та Галицько-Волинської держави? Які традиції збереглися?
На заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Ґрунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель.
За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.
В 9 веке, после длительного периода разложения родоплеменного строя и перехода к классовому обществу, сложилось раннефеодальное государство Киевская Русь. Согласно «Повести временных лет» в 862 г. в Новгороде утвердился Рюрик. После его смерти власть захватил Олег в 879 г. , и в 882 г. он с обмана захватил Киев, ставший центром объединенного государства. Древнерусское государство - раннефеодальная монархия. Во главе государства стоял великий князь, а его сыновья, братья и дружинники осуществляли суд и сбор дани. Главной задачей страны являлась защита границы от набегов кочевников. В 991 г. князь Олег подписал с Византией первый международный договор. Древнерусское государство значительно укрепилось при князьях Игоре и Святославе, но подлинный рассвет Киевской Руси произошел при князе Владимире I. При нем все земли восточных славян объединялись в состав Киевской Руси. В 988 г. Владимир принимает христианство в качестве новой государственной религии. Принятие христианства укрепило государственную власть и территориальность единства Киевской Руси. Отвергнув примитивное язычество, Русь становилась равной другим христианским странам. Кроме того, принятие христианства сыграла большую роль в развитие русской культуры. В 11 в. в Киеве и Новгороде народные восстания, вызванные усилением феодальной эксплуатации. Ярослав Мудрый сумел их подавить. Эти события заставили составить свод законов, получивший название «Правда Ярослава» . К середине 11 в. на Руси утвердились феодальные отношения. Земля и основные средства производства находились в руках феодалов. Всё свободное население называлось «люди» , а зависимое «закупы» и «рядовичи» . Основной хозяйственной формой была «Вотчина» , которая передавалась по наследству от отца к сыну. Владелец вотчины был боярин или князь. Древнерусское государство к 12 веку имело международное признание и являлось единым государством всех восточных славян.
Ярослав Мудрый вел энергичную династическую политику, связав своих сыновей и дочерей узами брака с правящими родами Венгрии, Польши, Франции, Германии и др. Ярослав умер в 1054г. , до 1074г. его сыновьям удавалось согласовывать свои действия. В конце XI — начале XII в. власть киевских князей ослабла, все большую независимость приобретали отдельные княжества, правители которых пытались договориться друг с другом о взаимодействии в борьбе с новой — половецкой — угрозой. Тенденции к раздроблению единого государства усиливались по мере того, как богатели и крепли отдельные его области Последним киевским князем, сумевшим приостановить распад Древнерусского государства, был Владимир Мономах (1113—1125). После смерти князя и смерти его сына Мстислава Великого (1125—1132) раздробленность Руси стала свершившимся фактом.
Октябрьское вооружённое восстание в Петрограде— восстание 24—26 октября (6—8 ноября) 1917 года под руководством большевистской партии, осуществленное силами Красной гвардии, солдат Петроградского гарнизона и матросов Балтийского флота. Непосредственное руководство восстанием осуществлял Военно-революционный комитет Петроградского Совета. В результате восстания было свергнуто Временное правительство и установлена власть Советов. Октябрьское вооружённое восстание было решающим событием Октябрьской революции 1917 года в России.В результате победы восстания 26 октября вся власть в Петрограде перешла к Петроградскому военно-революционному комитету (хотя Петроградская городская дума продолжала функционировать). На II Съезде Советов рабочих и солдатских депутатов был продекларирован переход власти к Советам рабочих, солдатских и крестьянских депутатов, а 27 октября было сформировано новое правительство России — Совет Народных Комиссаров во главе с Лениным, в состав которого вошли только большевики. Однако к тому моменту Советское правительство не контролировало всю территорию государства, а сопротивление сил «контрреволюции» продолжалось.
На заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Ґрунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель.
За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.