европейские революции 1848—1849 («весна народов») — общее наименование революционных движений, выразившихся в форме неповиновения власти, вооружённых восстаниях, декларирования новой государственности в европейских странах в середине xix века. вспыхнувшие сразу в нескольких государствах движения носили антифеодальный и национально-освободительный характер. участники выступлений декларировали требования демократизации общественной жизни.
в зависимости от местных условий они также выдвигали лозунги национального объединения (германия, италия) или выделения из существовавших государств (венгрия, польша).
катализаторами общеевропейской революции стали выступление 12 января 1848 года на сицилии и революция во франции. хотя в основном революции были быстро подавлены, они оказали существенное влияние на дальнейшие политические процессы в европе. волнения охватили францию, итальянские (сардинию, неаполь) и германские государства, включая австрию, в которой активизировались национальные движения итальянцев, венгров и хорватов, румынов. в вене вспыхнуло вооруженное восстание, в ходе которого был расстрелян известный политик роберт блюм.
а. и. герцен после её поражения считал, что «революция, побитая на всех точках», уступила «всё приобретённое» с 1789 г.[1][2]
З перших днів правління Іван III зіткнувся з серйозними труднощами: його володіння були в оточенні ворогів (Орда, Литва і князівства, що не визнавали влади Москви), та й всередині країни ще були могутні сили, які протистояли йому. Але молодий князь твердо продовжив політику, започатковану його попередниками. Спершу він взявся за приєднання Новгорода, де тривала гостра боротьба між прихильниками Литви і Москви. Щоби прискорити вирішення питання на свою користь, у 1471 р. Іван III рушив на Новгород. На р. Шелонь відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки, а Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1478 р. московське військо вступило в місто, а в 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви.
Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави. З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і в 1485 р. тверичі визнали владу Івана III. Того ж року він оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з'являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій вона запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.
Зростаюча могутність дала змогу Іванові III остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а в 1480 p., коли хан Ахмед посунув на Москву військом, вивів йому назустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою, 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день вважається датою падіння монголо-татарського іга.
Важливою заслугою Івана III стало створення в 1497р. першого збірника законів Московської держави—Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник започаткував також юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до і тиждень після якого селянинові дозволялося переходити до нового господаря.
Отже, за Івана 111 було завершено, в основному, консолідацію земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що повела боротьбу за переділ Східної Європи.