Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451), а могутність країни утвердив Мегмед II (1451 - 1481), прозваний «Завойовником». Його заповітною мрією було захоплення Константинополя.
Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».
У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.
На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.
За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.
Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.
Вся эта полоса жива только от ежегодных наводнений нила. ко времени начала нашего лета в египте все замирает в сухом и раскаленном воздухе; листва покрыта серой пылью, нанесенной ветром пустыни. нил лениво течет между засохших бугров черной грязи. с июня вода начинает прибывать. цвет ее меняется. лазурный нил становится кроваво-красным: эту окраску река получает от наноса, который она увлекает с собой. могучий поток разбивает одну за другой преграды на пути, переливается через бугры, отрывает комья земли и широко раздается по всей долине: старинные египтяне звали реку в эту пору наводнения морем. среди реки начинается яркая и шумная жизнь: нил покрывается богатой зарослью тростников, травы и цветов; прилетает множество водяной птицы, заводи обильно наполняются рыбой. города и деревни, выстроенные на возвышениях, стоят островками в этом море: только кое-где дорогами служат широкие плотины; все другие сношения совершаются на лодках. около начала сентября вода стоит всего выше, потом она начинает падать, и к ноябрю нил – опять в своих обычных берегах; население пашет и засевает поля в течение следующих 3–4 месяцев умеренной погоды, приходящихся на время нашей зимы; надо спешить, чтобы не быть захваченным засухой, которая наступает к поре нашей весны. тотчас вслед за уходом воды гонят на поля баранов и свиней, чтобы втоптать зерна в мягкую землю. так в египте ясно обозначены три времени года; они зависят от тех перемен, которые нил своими наводнениями совершает в жизни страны и людей. причины благодетельных наводнений древние египтяне не знали; это было для них чудо. но они понимали, что нил – источник всего их существования. река была для них богом, к которому они возносили молитвы: "слава тебе, нил, приходящему в мире, чтобы дать жизнь твои волны разливаются по , которые создало солнце, ты утоляешь все, что жаждет небесной влагой; когда ты спустишься на землю, бог ее подает зерно, и закипают работы в мастерских. ты – творец пшеницы и ячменя, тобою держатся храмы. когда твои руки утомляются от труда или ты страждешь, все живое, боги и люди, гибнут, стада стонут, вся страна, все великие и малые мучатся. когда же молитвы услышаны тобою, и ты приходишь, земля начинает играть от радости, все ты даешь всякому счастие по его желанию и никогда не отказываешь. ты – царь, и приказы твои расходятся по всей земле". как ни велики благодеяния реки, нужна сложная и упорная работа людей, чтобы ими воспользоваться. если оставить воде полный простор, она образует в низких местах озера и болота, застоится и не даст вовремя засеять почву; в места более высокие она не дойдет вовсе. постепенно египтяне научились равномерно направлять и расходовать драгоценную влагу от разлива своей единственной великой реки. под прямым углом к реке они провели широкие каналы, к которым примыкали другие, простиравшиеся вдоль реки; этим способом были устроены как бы новые русла по всей долине. когда нил подымался, его воды быстро вливались в поперечные широкие дороги; для того чтобы вода не переливалась через края, на поворотах и вдоль каналов берега были укреплены и приподняты плотинами. сначала воду впускали в ближнюю к нилу полосу земли, загораживали ей дальнейший путь плотинами и давали разлиться по полям этой первой полосы; потом, когда нил еще прибудет, прорезывали плотины и пускали воду дальше на следующую полосу.
Надеюсь ) к востоку от империи каролингов и к северо-западу от византии жили племена славян. видимо, в первые века нашей эры предки славян занимали территорию от верхнего течения йльбы (лабы) до среднего течения днепра. все они говорили на одном языке, и, как считают многие учёные, с этим связано их самоназвание: славяне, словене — владеющие словом, понятной речью. из первоначальных мест расселения славяне постепенно продвигались по разным направлениям. часть переместилась к северо-западу, вдоль реки эльбы, другая осваивала восточно-европейскую равнину, третья же, двигаясь на юг, в vi веке достигла дуная — границы византии. с этого времени упоминания о славянах появляются на страницах сочинений византийских и западноевропейских авторов.по мере продвижения по разным направлениям группы славянских племён обособлялись друг от друга, разделившись на три ветви: западных, восточных и южных славян. западные — это поляки, чехи и словаки, а также славяне полабские (жившие по реке лабе) и (жившие по побережью моря). восточные славяне — предки , украинского и народов. к южным славянам относились предки болгар, сербов, хорватов и некоторых других народов.занятия и устройство общества у славян середины i тысячелетия н. э. имели много общего с германскими: племенное устройство с важной, но уменьшавшейся ролью народного собрания, усиление власти военного вождя-князя, опиравшегося на дружину, набеги на соседей ради славы и военной добычи. возникали объединения племён. некоторые из них стали основой первых славянских государств. раньше всего, в конце vii века, возникает болгарское государство. в ix веке к северо-западу от него появляется великая моравия, к северовостоку — русь; в x веке — чехия и польша. государства складываются также у сербов и хорватов. славянские государства возникали в условиях острого религиозного и политического соперничества между франкской державой (а позже — священной римской империей) и византией. обе империи посылали миссионеров (религиозных проповедников, распространявших свою веру) в славянские земли. от того, в каком варианте, западном или восточном, будет принято христианство, во многом зависела судьба страны. правители славянских стран были поставлены перед непростым выбором между римом и константинополем.
Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451), а могутність країни утвердив Мегмед II (1451 - 1481), прозваний «Завойовником». Його заповітною мрією було захоплення Константинополя.
Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».
У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.
На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.
За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.
Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.
Объяснение: