Россия в XVII веке сильно экономически отставала от Европы. Если в Европе в это время уже существовало мощное купеческое сословие, которое являлось опорой абсолютных монархов, то в России в это время все еще царил феодализм, и экономическое развитие городов было относительно невелико. В Европе XVII века уже существовала мощная мануфактурная промышленность и начали создаваться заводы, в то время как в России в этом веке мануфактуры только начали создаваться, а заводов еще практически не было. Основным видом хозяйства в России в этом веке оставалось натуральное, а многочисленные восстания, гражданские и крестьянские войны (Смута, восстания Болотникова и Степана Разина) разоряли местность и нарушали торговые связи. Экономическая политика первых Романовых была непродуманой и излишне консервативной, поверхностные реформы вели только к разорению городского населения и восстаниям горожан (Медный бунт, Соляной бунт).
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни. Створення Організації Американських Держав. Демократичні революції у Гватемалі й Болівії
Внутрішньополітична боротьба в латиноамериканських країнах напередодні й під час Другої світової війни
З середини 30-х рр. XX ст. Л. А. стала об'єктом посиленої уваги і підривної діяльності держав "Осі", котрі, готуючись до світової війни, закупали в регіоні сільськогосподарські продукти і стратегічну сировину, в першу чергу нафту, кольорові метали, селітру.
Німецький капітал активізувався в економіці Аргентини, Бразилії, Парагваю, Перу, Чилі, здійснюючи зростаючий вплив на політику правлячих кіл цих країн. Користуючись наявністю там значної кількості німецьких іммігрантів, Берлін насаджував у регіоні фашистські організації й сприяв поширенню нацистської ідеології. Військова верхівка "Третього рейху" до того ж розглядала Бразилію та Аргентину, чия армія була озброєна і навчена за німецьким зразком, у якості важливого плацдарму для поширення свого впливу на всю Л. А. Тенденції до фашизації політичного життя окреслилися в Домініканській Республіці та Нікарагуа.
Але в Л. А. на той час ще не було місцевого монополістичного капіталу, тому й не могло сформуватися власного фашизму. Чимало представників латиноамериканських еліт, які надихались прикладом Німеччини та Італії, намагалися запозичити їхню ідеологію та терористичні методи, проте не були за своєю природою власне фашистськими. На спротив фашистській загрозі піднялися широкі кола громадськості.
В Аргентині радикали, соціалісти та кілька дрібних демократичних партій, що перемогли в березні 1936 р. на виборах до палати депутатів Конгресу, створили єдиний парламентський блок під назвою "Народний фронт". І хоча він через півроку внаслідок нерішучості керівництва розпався, влада заборонила діяльність Національної фашистської партії і т. зв. Трудового фронту, що діяли серед аргентинців німецького походження.
Але найбільших успіхів рух "Народного фронту" добився в Чилі, де у відповідь на урядову розправу над страйкуючими залізничниками було створено блок соціалістів, радикалів, комуністів і профспілок. На президентських виборах 25 жовтня 1938 р. його кандидат Педро Агірре Серда здобув упевнену перемогу і сформував уряд "Народного фронту". Він значно розширив демократичні свободи і права трудящих, підвищив зарплату, знизив ціни на продукти харчування, удосконалив систему соціального забезпечення, частину пустошів передав безземельним селянам. Але у зв'язку з початком Другої світової війни та розбіжностями всередині урядового блоку "Народний фронт" у січні 1941 р. розпався.
Объяснение: