ниже
Объяснение:
Безусловно требуется защищать права крестьян как наших преданных налогоплательщиков от произвола помещиков в нашем королевстве. Я пытаюсь улучшить их быт в Померании, однако я не решаюсь на этот великий шаг лишь потому, что тамошнее дворянство заявило, что при новом порядке помещикам трудно будет поставлять рекрут в армию. Однако согласитесь, что в нашем обществе дворянство является не столь привилегированным, сколь привилегировано дворянство французов. В отличие от наших дворян, они не знают долга перед государством.
Объяснение:
1) Наступники Рамзеса ІІ були більше заклопотані обороною держави, ніж організацією нових військових походів. Підкорені фараонами народи Азії часто повставали проти них. До того ж численні військові походи виснажили країну і водночас посилили знать і храми. Великою силою стали жерці: реальна влада в державі поступово переходила до них.
У країні вже не було колишньої єдності. У Єгипті панували свавілля і злочинність, грабували навіть царські могили. Документи свідчать, що хабарництво і зловживання були звичайним явищем серед чиновників. Народ Єгипту втрачав повагу до царської влади.
Неспокійно було і на кордонах Єгипетської держави. Близько 1200 р. до н. е. вона зазнала нападу «народів моря» – племен з Балканського півострова і островів Середземного моря. Ворогів ледь вдалося відбити, після чого Єгипет втратив усі свої володіння в Азії. У наступні 200 років жоден фараон не прославився своїми військовими перемогами – так послабилася країна.
На межі ІІ і І тисячоліть до н. е. Єгиптом стали управляти колишні найманці – лівійці, кочівники із західної пустелі. Приблизно через 100 років їх витіснили ефіопи – жителі Нубії, які раніше були підданими Єгипту. У першій половині VII ст. до н. е. ассирійські царі здійснили три вторгнення в долину Нілу. Вони супроводжувались різаниною, грабунком і масовим вигнанням населення. У другій половині VI ст. до н. е. Єгипет завоювали перси. Таким був безславний кінець Давньоєгипетської держави.
2) Причинами виникнення світової держави були:
завоювання територій та захоплення племен і народів;
зміцнення армії.
3)Релігійна реформа Ехнатона широкого розповсюдження в єгипетському суспільстві не одержала і, навпаки, була сприйнята вороже. У своїх діях цар спирався на нової» знаті, що походила з найбідніших верств населення, зобов'язаних своїм піднесенням особистій волі фараона. Два з половиною століття через співіснування двох шарів військової знаті і жрецтва в країні проходить глибинний розкол єгипетського суспільства, який привів до остаточної деградації царської влади і падіння Нового царства.