Відповідь:
Революційні події 1848–1849 рр. були важливим етапом у розвитку європейських країн. Попри те, що революції завершилися поразкою, вони уможливили пришвидшення процесів подальшого становлення індустріального суспільства.
Зовсім інша ситуація склалася на західноукраїнських землях. Після 1848 р. кріпосницькі порядки вже не перешкоджали економічному розвиткові. Одначе західноукраїнські землі до останніх днів існування імперії залишалися найбільш відсталими в економічній площині територіями Австро-Угорщини з найнижчим рівнем життя населення.
У 50–60-х рр., завдяки політиці віденського уряду і західних і центральних провінціях Австро-Угорщини швидкими темпами розвивалася промисловість, а Галичина, Буковина і Закарпаття зберігали давній, аграрний характер економіки. Її розвиток на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості у західних провінціях.
Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів для розвитку промисловості на західноукраїнських землях. Урядові кола відмовлялися надавати західноукраїнським підприємцям податкові пільги, якими користувалися в західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги на вивезення звідси сировини й напівфабрикатів. Навіть усередині краю західноукраїнським підприємцям було дуже важко вести конкурентну боротьбу з іноземними фірмами. Дешеві фабричні товари витісняли з ринку місцеві вироби.
У 70-х рр. західноукраїнські землі привертали дедалі більшу увагу австро-угорських підприємців не лише як ринок збуту товарів, а й як джерело дешевої сировини. Внаслідок цього стали швидко розвиватися нафтодобувна та лісозаготівельна галузі промисловості. Наприкінці ХІХ ст. іноземний капітал посилив свої позиції в економіці західноукраїнських земель. Великі фірми перебирали торгівлю, банки, цілі галузі промисловості. Іноземні підприємці поглинали всі підприємства, чиє існування було їм небажане, унеможливлювали створення тих, діяльність яких суперечила їхнім інтересам.
Сільське господарство західноукраїнських земель розвивалося надзвичайно повільно. Величезні земельні масиви знаходились у власності поміщиків, тоді як більшість селянства постійно страждала від малоземелля. Природне зростання чисельності населення ще більше загострювало ситуацію.
Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини як і раніше залишалося наближеним до колоніального. Цей край був ринком збуту готової продукції з центральних регіонів імперії і джерелом надходження сировини. Одночасно він був резервуаром дешевої робочої сили, яка надходила звідси на західноєвропейський та заокеанський ринки праці.
Пояснення:
Протягом другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., на західноукраїнських землях мешкало відповідно 2600 тис. і 3814 тис. українців. Оскільки за цей відтинок часу загальна кількість населення значно зросла, питома вага українців у його складі зменшилася. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості протягом цього часу збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв. км.
Объяснение: