Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1].
До історичного регіону Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.
На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648–1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна поділялася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.
В 1722–1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. В період 1764-1783 років козацький устрій був поступово інкорпорований до РІА. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства.
Испания и Австрийская империя-Габсбурги. Они желают усилить влияние Римско-Католической Церкви во всём мире и задушить в зародыше протестантов, им непокорных. Германские католические княжества и герцогства(Бавария, например). поддерживают их в этом. Могущественная Католическая Франция выступает союзником мятежных протестантских народов, желая общими усилиями сбить своих противников(Испанию и Священную Римскую империю) с их позиций. Швеция и Датско-норвежское королевство поддерживают протестантов, так как протестантская конфессия получает большинство в их странах.
Первый крестовый поход. Годы : 1095 году. По решению папы Урбана второго. Участники : Бедные рыцари. Люди, которые хотели прославится, беднота, которая не нужна была в городах. Цели : Освободить гроб господней от мусульман. Результаты: основание Иерусальимского королевства. Второй крестовый поход: Годы: 1147-1149 Участники: те же, что и в первом походе Цели : уничтожение Византийского правления. Результаты: Неудача похода. Разгром Христианской Армии. Третий Крестовый поход Годы : 1189-1192. был организован римскими папами Климентом и Григорием. Участники: Ричард Львиное сердце. Филипп Французский. Леапольд Австрийский. Фридрих Барбаросса. Цели : взятие Иерусалима. Освобождение гроба господние. Слава. Результаты: война с армией Саладина. Захват Иерусалима Саладином.
Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1].
До історичного регіону Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.
На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648–1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна поділялася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.
В 1722–1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. В період 1764-1783 років козацький устрій був поступово інкорпорований до РІА. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства.