Українські землі були безпосередньо наближені до головного театру военних дій у Молдавії, Вапахії та Болгарі
У Чернігівській, Полтавській, Київській, Херсонській Катеринославській та Харківській губерніях було проведено набір до ополчення. Кожна губернія вiдправляла по кілька тисяч ополченцiв
На українські губернії ліг тягар продовольчого забезпечення російської армії. З Лівобережжя на потреби армії було реквізовано понад 1 тис. коней, близько 14 тис. вопiв i понад 6 тис. возів у супроводі 4 тис. селян погоничв
Українцям у складі російської армії довелося йти «брат на брата», оскільки в турецький армії були підрозділи задунайських запорожців.
СОРИ ЕСЛИ ЕСТЬ ОШИБКИ В НАПИСАНИИ))
Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
В административном отношении территория Левобережья разделилась на полки: Гадячский (с 60-х годов), Киевский, Кропивняыский, Лубенский (с 1658 г. вместо Кропивнянского), Миргородский, Нежинский, Переяславский, Прилукский, Полтавский, Стародубский (с 1663 г.) и Черниговский. Деление на 10 полков сохранялось до конца XVII в. Полковым центром обычно избирался развитый в экономическом отношении город. Во главе полка стоял полковник, как правило, из числа зажиточной казацкой верхушки. К полковой старшине относились обозный, писарь, судья, есаул и хорунжий. Они выполняли те же административно-военные функции, что и соответствующая генеральная старшина, только в масштабе полка.
Полки, в свою очередь, состояли из 7—20 сотен, которые возглавлялись сотниками. Им принадлежала вся полнота власти, укреплявшаяся одновременно с усилением всего административного аппарата. Пользуясь поддержкой гетманской администрации, сотники зачастую по многу лет удерживали за собой эти должности. Их ближайшими являлись писарь, есаул и хорунжий, также представлявшие зажиточное казачество.
Объяснение:
Підсумком російсько-турецької війни 1768—1774 р. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р., за яким Росія отримувала Керч, Єні-кале, землі між Південним Бугом та Дніпром, фортецю Кінбурн на березі Дніпровського лиману. Російські кораблі отримали права вільного проходу через протоки. Крим оголошувався незалежним від Османської імперії.
Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за наказом головнокомандувача, генерал-поручник М. Ф. Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ.
Після повернення запорожців з війни, Запорозька Січ була оточена російськими військами (на чолі з генералом Петром Текелієм, що теж поверталися з османського фронту) та зруйнована.