Юстиниан Великий (греч. Μέγας Ιουστινιανός; 483, Тавресий, Верхняя Македония — 14 ноября 565, Константинополь) — византийский император с 1 августа 527 вплоть до своей смерти в 565 году. Сам Юстиниан в указах называл себя Цезарем Флавием Юстинианом Аламанским, Готским, Франкским, Германским, Антским, Аланским, Вандальским, Африканским, так как при нём были присоединены многие земли Западной Римской империи, в частности, упразднены королевство вандалов и аланов в Африке, королевство остготов в Италии, присоединена часть земель королевства вестготов в Испании. Вестготы, франки, алеманны, анты признали себя вассалами императора
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індоєвропейської спільноти. Слов'янське язичництво – це не просто релігія, але й світогляд – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі протистояли одне одному.
Основи слов'янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов'ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов'язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий "бог-батько" Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.
Великі відкриті святилища споруджувалися на пагорбах та узгір'ях, на певній відстані від селищ, де навпроти вогнища розміщувалися один чи кілька ідолів. Обряди та жертвоприношення здійснювали жреці. Існували також святилища, де жертвоприношення темним богам здійснювали відьми та віщуни. Верховним главою культу в слов'ян вважався князь.
