Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності".
Объяснение:
ответ: держжи
Объяснение: У 1241 році частина галицьких бояр на чолі з лідером про-угорської партії Владиславом Кормильчичем, користуючись з ослаблення Галицько-Волинського князівства після монгольської навали, виступили проти галицького князя Данила I. Вони намагалися посадити на престол у Галичі Ростислава Михайловича, далекого родича галицьких Ростиславичів, племінника Данила Романовича.
У 1245 році Ростислав звернувся по до до угорського короля Бели IV, свого зятя, і краківського князя Болеслава V Сором'язливого, дружиною якого була донька Бели IV, як і дружиною Ростислава. Угорщина віддавна мала претензії на Галичину, а поляки ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вдерся в Галичину і підійшов до міста Ярослава.
Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за до польських лицарів Флоріана Войцеховича сусідній Перемишль. Зібравши тамтешніх жителів і зброю, він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував каменеметну артилерію для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була невдалою — городяни зазнали поразки і повтікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами. Літописець так передає його слова: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них»[1]. Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він особисто взяв участь у іграх і навіть вивихнув плече.
Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїв та вислали послів до своїх союзників — мазовецького князя Конрада I і литовського князя Міндовґа I по до . Проте, за браком часу Романовичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангарді виступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.
Коли війська Данила і Василька перейшли річку Сян, Ростислав отримав повідомлення про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти, щоб городяни не приєдналися до противника і не понищили обложну артилерію.