Законодательство
Объяснение:
Различные племена франков, к примеру салические франки, рипуарские франки и хамавы, имели различные правовые нормы, которые были систематизированы и закреплены намного позже, главным образом при Карле Великом. При Каролингах появились так называемые варварские кодексы — Салическая правда, Рипуарская правда и Хамавская правда. В наши дни, по большого времени, учёным крайне сложно выделить их основы в раннем государстве франков. При Карле Великом также были кодифицированы Саксонская правда и Фризская правда. Другие германские племена к востоку от Рейна в эпоху господства франков начали кодифицировать свои племенные правовые нормы, к примеру в записях Алеманнская правда и Баварская правда соответственно для алеманнов и баварцев. Повсеместно в королевствах франков Галло-римляне находились под действием Римского права, а духовенство под действием Канонического права. После того как франки покорили Септиманию и Каталонию, эти земли, находившиеся прежде под контролем готов, по прежнему продолжили использовать кодекс вестготов.
В раннем периоде нормы франкского законодательства сберегались рахимбургами — выборными коллегиями заседателей, которые запоминали их и передавали далее. В эпоху Меровингов для обнародования и сохранения королевских законов стали использовать капитулярии. Они использовались также при Каролингах, и даже впоследствии герцогами Сполето Ги и Ламбертом в ходе обновления королевства франков.
Наиболее значительным явился последний капитулярий Меровингов — Эдикт Хлотаря II (ещё известный как Парижский эдикт) — выпущенный Хлотарем II в 614 году в присутствии своих вельмож, по своему смыслу напоминающий Великую хартию вольностей поскольку закреплял права франкской знати, хотя фактически его целью было устранение мздоимства в судебной системе и защита местных и региональных групп лиц. И даже после последнего капитулярия Меровингов, короли династии продолжали выполнять определённые юридические полномочия. Хильдеберт III даже открывал расследование дел против могущественных майордомов семейства Пипинидов и стал известен в народе за свою правосудность. Однако законодательные нормы франков впереди ожидало испытание эпохой Каролингского возрождения.
В числе правовых реформ, предпринятых Карлом Великим, стала систематизация и кодификация упомянутого выше обычного права. Также он стремился держать под контролем власть местных и региональных судов, направляя попарно королевских посланников (лат. missi dominici) для кратковременного надзора за отдельными регионами. Как правило, чтобы избежать конфликта интересов, посланники отбирались из числа представителей иных регионов. Их обязанности были оглашены в капитулярии 802 года. Они должны были осуществлять правосудие, добиваться уважения королевских прав, надзирать за правлением герцогов и графов (которые как и прежде назначались королём), принимать присягу на верность, а также надзирать за духовенством.
ициально именовавший себя царевич (затем царь) Дмитрий Иванович[1][2], в сношениях с иностранными государствами — Император Димитрий (лат. Demetrius Imperator, ум. 17 (27) мая 1606) — царь России с 1 (11) июня 1605 года по 17 (27) мая 1606 года, по устоявшемуся в историографии мнению — самозванец, выдававший себя за чудом младшего сына Ивана IV Грозного — царевича Дмитрия. Первый из нескольких самозванцев, именовавших себя сыновьями Ивана Грозного и претендовавших на российский престол (см. Лжедмитрий II, Лжедмитрий III, Лжедмитрий IV, Михаил Молчанов).
Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична особистість - святий приклад для наслідування. Адже його заповіти - вчення справжньої віри і любові до свідомого християнства, ближнього, і національного патріотизму - заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління, - пише про митрополита Андрея Шептицького Оксана Сайко. - Свій шлях він обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-монахом служити Богові і людям. Але Господу цього було замало - вимагав від нього більш видатних і більш масштабних діянь, більш ревного служіння, бо знав, що він здатний на більше. А тому обрав і покликав цього шляхетного серцем і сильного духом чоловіка, щоб у ті суворі часи змін і невпевненості, у часи занепаду, страшних випробувань і страждань, що випали на долю нашої нації, він став її духовним Батьком. За все своє життя Митрополит Андрей Шептицький стільки встиг зробити як для Церкви, так і для всієї української нації, скільки досі не зробив жоден церковний діяч. Його життя - це ціле явище, ціла духовна епоха. Тому можемо сьогодні по-справжньому пишатися тим, що мали і маємо такого особливого Божого Пастиря. Тому що його ідеї, його діяння, заповіти, вчення, його дух продовжують жити. І нині він все ще залишається для нас Духовним Батьком. Здається, що його глибокі очі з тим особливим духовним світлом віри і мудрості дивляться на нас і тепер».
Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не втручатися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він був депутатом Віденського парламенту і галицького сейму (пожиттєвим членом Верхньої палати, або Палати панів), але в стінах обох цих закладів до 1914 р. з'явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на теми просвітництва.
Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. Засновує Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34000 доларів (з до євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.
Объяснение:
рада