Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом[1]. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448)[1]. Намагався позбутися ординського сюзеренітету (1480)[1], був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497)[1]. Збільшив територію Московії вдвічі: приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474), Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489), більшу частину Рязанщини[1]. Підкорив і ліквідував Новгородську боярську республіку (1474), депортувавши частину її населення вглиб Московії[1]. Вів постійні війни з Великим князівством Литовським за Русь (1487—1494, 1500—1503), у ході яких захопив Сіверщину і Гомельщину[1]. Для підняття престижу Москви одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI[1]. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя[1]. Сприяв будівництву церков і монастирів. Перебудував Московський кремль і заклав у ньому Успенський собор[1]. Помер у Москві. Похований у московському Архангельському соборі.
Подмастерьями были люди, которые работали при мастерах.
Однако , вскоре цеховое ремесло пришло в упадок. А в этих цехах работали мастера.
Как результат, мастером стало очень трудно стать. Нужно было 7 лет отучиться, внести немаленький взнос в казну цеха, создать свою уникальную работу и , наконец, закатить пир и пригласить на него всех работников цеха. Это было очень и очень недешево и мало кто мог позволить из подмастерьев эту роскошь себе. И все ради звания "Мастер"
Выгоднее было оставаться в подмастерьях до конца жизни и оттачивать свое умение.