Христианство возникло в римской провинции Иудея, сейчас это государство Израиль, в городе Иерусалиме. Сущность христианского учения слишком грандиозна, чтобы изложить её в трёх предложениях, но вкратце, христиане учат, что Бог един в трех лицах, что Бог-Сын (то есть, собственно Иисус) был послан к людям, чтобы искупить человеческие грехи, и что каждый может получить вечную духовную жизнь, если будет во всем следовать учению Иисуса. Обычно оно сводится к доброте, пониманию, смирению и прощению, хотя конечно же, в христианском богословии есть множество менее благостных моментов.
Зв'язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.
Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. кв. км. Поляки заселяли лише 180 тис. кв. км цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.
Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала поширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та згодом цей поділ стає спадковим.
Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.
Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель вистачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5% усього населення.
Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шляхти і постійно (у 1387, 1413, 1430, 1434 та інших роках) надавали їй нові привілеї.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві зібрання - сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у країні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті останнього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.
Польська шляхта наступала також на права міст. Спочатку в 1505 р. міста було позбавлено права голосу в сеймі. Щоб забезпечити собі більший прибуток, шляхта в 1565 р. заборонила місцевим купцям купувати товари за кордоном. Іноземні купці почали торгувати безпосередньо зі шляхтою. Водночас сейм звільнив шляхту від мита. Натомість українська шляхта, щоб мати такі права, повинна була переймати польські звичаї і навіть змінювати власну православну віру, оскільки польські закони передбачали, що особа, яка приймає католицизм, автоматично набуває рівних з польською шляхтою прав. На цей шлях стало багато українських панів.
ответ: Респу́блика (лат. res publica — «общее дело») — форма государственного правления, при которой все органы государственной власти либо избираются на определённый срок, либо формируются общенациональными представительными учреждениями (например, парламентом), а граждане обладают равными политическими правами. Важнейшей чертой республики как формы правления является выборность и сменяемость главы государства, в большинстве случаев исключающей наследственный или иной, невыборный передачи власти.
Сена́т (лат. senātus; от лат. senex — букв. «старик») — один из высших органов государственной власти, часто верхняя палата законодательного собрания (парламента).
Ри́мский фо́рум (лат. Forum Romanum) — форум в центре Древнего Рима, вместе с прилегающими зданиями. Первоначально на нём размещался рынок, позже он включил в себя комиций, курию, и приобрел политические функции.
Принципат (лат. principatus, от princeps — первый сенатор, сенатор, открывающий заседание) — условный термин в исторической литературе для обозначения сложившейся в Древнем Риме в период ранней империи (27 год до н. э. — 235 год н. э.) особой формы монархии, совмещавшей монархические и республиканские черты. Обладатели высшей власти в основном именовались титулом принцепс, этим подчёркивался их статус не монарха-самодержца, а первого среди равных.
Домина́т (лат. dominātus — господство ← dominus — господин, хозяин) — форма правления в Древнем Риме, пришедшая на смену принципату и установленная императором Диоклетианом (284—305 годы). В доминат включают период тетрархии.
Словом «доминат» обычно обозначают период истории Древнего Рима с III по V века н. э. По-иному этот период может называться «поздней античностью», «поздней империей». Термин «доминат» происходит от обычного для того времени обращения к императору — Dominus et deus noster sic fueri iubet (буквально «господин и бог» — лат. dominus et deus). Впервые так себя назвал Домициан.
Объяснение: