x>1
Объяснение:
9х-1-7х>1
9x-7x>1+1
2x>2
x>1
x∈(1,+∞)
Основные даты. Имя путешественника. Его вклад в развитие географических знаний о территории России.
1.1620-1623 (путь на Восток)-к Чукотке и Камчатке. Пантелей Демидович Пенда. Первооткрыватель реки Лена. Пенда поднялся по Енисею от Туруханска до Нижней Тунгуски, потом три года шел до ее верховьев. Добрался до Чечуйского волока, перейдя волок, плыл вниз по реке Лена до города Якутск, до устья Куленги, потом Бурятскою степью к Ангаре, где, вступив на суда, через Енисейск прибыл в Туруханск.
2.1639-1640 гг. Иван Москвитин. Первым из европейцев вышел к Охотскому морю. Первым побывал на Сахалине. Было открыто и обследовано побережье Охотского моря на протяжении 1300 км, Удская губа, Сахалинский залив, Амурский лиман, устье Амура и остров Сахалин.
3.1628-1655 гг. Пётр Бекетов. Воевода, исследователь Сибири. Основатель ряда сибирских городов, таких как Якутск, Чита, Нерчинск. В 1628—1629 участвовал в походах по Ангаре. Много ходил по притокам Лены. Основал несколько государевых острогов на Енисее, Лене и в Забайкалье.
4.1641-1652 гг. Михаил Васильевич Стадухин. Русский землепроходец, исследователь Северо-Восточной Сибири, одним из первых достиг рек Колымы, Анадыря, Пенжины и Гижиги и северной части Охотского моря. Он первый пересек Оймяконское плоскогорье. В начале лета 1643 Стадухин спустился по Индигирке к морю и направился на восток. В июле 1643 открыл устье Колымы и поднявшись по реке до среднего течения, выявил Колымскую низменность.
5.1630-1635 гг. Василий Ермолаевич Бугор. В 1630-1635 Василий Бугор открывал новые земли в Сибири и на Дальнем Востоке, выявил значительную часть бассейна Лены, проследил все (4400 км) ее течение, а также ряд притоков.
6.1633-1634 гг. Иван Ребров. В 1633-1634 землепроходцы во главе с Иваном Ребровым вышли по реке Лене к Ледовитому океану. Экспедиция Реброва первой спустилась до устья Лены, открыв Оленёкский залив с рекой Олёнок (1634 г.)
7.1643-1646 гг. Василий Поярков. Русский землепроходец, казак. Первооткрыватель Среднего и Нижнего Амура. В 1643-1646 г. руководил отрядом, который первым из русских проник в бассейн реки Амур, открыл реку Зея, Зейскую равнину. Собрал ценные сведения о природе и населении Приамурья.
8.1649-1653 гг. Ерофей Хабаров. В 1649-53 гг. совершил поход по Амуру от впадения в него реки Урки до самых низовий. В результате его экспедиции приамурское коренное население приняло русское подданство. Часто действовал силой, чем оставил по себе худую славу у коренного населения.
9.1648-1649 гг. Семён Дежнёв. Казачий атаман, землепроходец, путешественник, мореход, исследователь Северной и Восточной Сибири. Участвовал в открытии Колымы в составе отряда Стадухина. Из Колымы на кочах по Ледовитому океану вдоль северного берега Чукотки. За 80 лет до Витуса Беринга первым из европейцев в Берингов) пролив, разделяющий Чукотку и Аляску.
10.1648 г. Попов Федот Алексеевич. Русский торговец, организатор и участник экспедиции 1648 года, открывшей пролив (Берингов пролив) между Азией и Северной Америкой, из Северного Ледовитого океана в Тихий.
11. 1696-1697 гг. Владимир Атласов. Опытный полярник. Организовал в начале 1697 года экспедицию по исследованию Камчатки. Атласов не был первооткрывателем Камчатки, но он был первым русским, который весь полуостров с севера на юг и с запада на восток. Он составил подробную карту своего путешествия. В его отчете были подробные сведения о климате, животном и растительном мире. За присоединение Камчатки к России Владимир Атласов, по решению правительства, был назначен туда приказчиком
Объяснение:
В основі зовнішньополітичної лінії Ірану лежить побоювання на предмет того, що країна може опинитися в оточенні ворожих сил. Для таких підозр існують вагомі докази: держави Перської затоки розмістили на своїй території американські війська і дискримінують шиїтські громади у себе вдома; Пакистан провокує прикордонні інциденти і підтримує антиіранський режим в Афганістані; деякі колишні радянські середньоазійські республіки дозволили американцям відкрити у себе військові бази. Найнебезпечнішими для Ірану є Сполучені Штати, які намагаються використовувати ту своїх стартегічних інтересах Середню Азію та Ізраїль, який володіє ядерною зброєю і який окупував мусульманські святині. Не менше Іран боїться своїх арабських сусідів, з яким у нього існують багаточисельні протиріччя. Основним фактором, який визначає їхні взаємини, є націоналізм чи, точніше, протилежні національні інтереси сторін. Іншим фактором,який зміцнює антиарабські настрої в Ірані, стало сприйняття його багатьма арабськими режимами як єдиної тут неарабської країни, «периферії арабського світу». З точки зору Ірану уже упродовж двох століть відбувається його культурне й територіальне «виштовхування» із зони Перської затоки. Відносини між державами регіону ускладнюються територіальними спорами. До того ж їх розділяють релігійні розбіжності: по Перській затоці проходять кордони розмежування двох гілок ісламу - на півночі зони затоки переважают шиїти (в основному іранці), а на півдні - сунніти (в основному араби). Іран і великі нафтодобувні держави регіону також притримуються протилежних поглядів на обсяги видобутку нафти і на цінову політику у цій царині. Нарешті, Іран - найбільша країна регіону як за чисельністю населення, так і за територією (якщо не брати до уваги майже безлюдну Аравійську пустелю). Малі держави Перської затоки почувають себе незатишно поряд з таким великим сусідом і з підозрою гають за військовою діяльністю Ірану. У забезпеченні власної безпеки Іран надіється тільки на самого себе, заявляючи, що необхідно бути готовим до самозахисту і до повернення собі статусу гегемона Перської затоки. Для цього, вважають в Тегерані, Ірану необхідна власна військова промисловість і ядерна зброя, а також гарантії для себе від можливих втручань і агресії Сполучених Штатів. Іранська ядерна програма займає центральне місце у стосунках Ірану і США. Вашингтон вдається до найрішучіших зусиль для того, щоб не дозволити Тегерану обзавестися своєю ядерною зброєю.Ці зусилля можуть бути успішними, якщо Іран доведе мирну спрямованість своєї програми, але вони можуть також і не мати позитивного результату, і в цьому випадку Сполученим Штатам потрібно буде вибудовувати взаємини з ядерним Іраном. Така можливість обговорюється, і американській стратегії в регіоні доведеться шукати відповіді на цілий комплекс непростих питань. В ядерній програмі Ірану США вбачають не тільки безпосередню загрозу своїй безпеці і безпеці території Ізраїля, але і ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Для США іранська програма стала символом майбутньої епохи ядерних воєн на Близькому Сході, втіленням небезпек, породжених отриманням ядерної зброї режимами, які не поділяють гуманітарних цінностей Західного світу і які керуються іншими, аніж Захід, міркуваннями при прийнятті рішень про застосування сили. У цьому контексті посилання Росії на міжнародне право і заклики еяких західноєвропейців до безкінечних переговорів володіють обмеженим впливом на американців - їх влаштує лише стовідстокова гарантія того, що нинішній режим Тегерана не обзаведеться ядерною зброєю. При цьому гарантіями третьої сторони у цьому питання СІІІА не задовольняться Якби в Ірані існував режим, більш парийнятний для Вашингтона, та ж проблема, можливо, оцінювалась би Вашингтоном дещо по-іншому. За сьогоднішніх обставин США перебувають у жорсткій опозиції, як і раніше, не виключаючи варіанту військової операції проти Ірана. Значна частина американської зовнішньополітичної еліти ставить сьогодні питання про майбутнє американо-іранських відносин. При цьому зазначається, що «поступки», які б бажав отримати Вашингтон в обмін на врегулювання, значно переважають те, на що міг би піти Тегеран.
По теореме Кащенитова переносим все в одну часть с иксами и имеем ответ: х < 2.
Объяснение: