Любовная лирика Магжана, поэмы на гражданскую тематику подняли казахскую поэзию на новые вершины. Эпические поэмы «Батыр Баян», «Сказка», «Кобыз Койлыбая», «Жусипхан» посвящены знаменательным событиям в жизни нашего народа, известным личностям.
Казахская советская литература в те годы пополнилась произведениями С. Сейфу длина «Кокше- тау», С.Муканова «Сулушаш», «Ботагоз», И.Жансугурова «Кула- гер», И.Байзакова «Куралай суду», Б.Майлина «Азамат Азаматыч», Ж.Аймауытова «Карткожа», С.Еру- баева «Мои ровесники», Г.Муетафи- на «Жизнь и смерть». Большим событием в духовной жизни народа стало яркое творчество поэта Султанмахмута Торайгырова, который рано ушел из жизни.
Послеоктябрьский период ознаменовался для казахской советской литературы созданием значительных произведений. В историко-революционном романе «Тернистый путь, трудный переход» (1927 г.) С.Сейфуллин описал положение казахского народа во время национально- освободительного движения 1916 г., Февральской революции и Октябрьского переворота, в период Гражданской войны. Вместе с тем в этом произведении писателя прослеживается односторонний взгляд на Гфедставителей алашской интеллигенции, восхваляются идеи Октябрьского переворота.
Огромные успехи были достигнуты и в казахской драматургии: «Айман-Шолпан», «Ночные раскаты» М.Ауэзова, «Жалбыр» Б.Майлина, «Кыз-Жибек», «Козы Корпеш— Баян сулу» Г.Мусрепова, «Карьеристы», «Оплот народа» Ж.Аймауытова и др. В конце 20-х и в 30-е годы в казахскую литературу пришла талантливая творческая молодежь: Г.Орманов, Тажибаев, Ж.Сыздыков, Ж.Саин, А.Сарсенбаев, К.Аманжолов, Т.Жароков, А.Жумагалиев, Д.Абилев, Х.Бекхожин. Песни и поэмы, посвященные темам революции, Советской Отчизне, свободе, гуманизму, любви, создали выдающиеся казахские акыны Нурпеис Байганин, Шашубай Кошкарбаев, Иса Байзаков, Жамбыл Жабаев.
Многонациональная советская литература Казахстана пополнилась произведениями И.П.Шухова, автора широко известных романов «Горькая линия» и «Ненависть», реалистические художественные произведения были созданы уйгурскими писателями и поэтами.
Велик вклад казахских писателей в процесс взаимного обогащения литератур. М.Жумабаев перевел произведения Гете, Гейне, М.Горького, Иванова, Д .Мамина-Сибиряка; А.Байтурсынов — И.А.Крылова; Ж.Аймауытов — А.С.Пушкина, М.Ю.Лермонтова, Ф.Шиллера, Г.Тукая, пролетарский гимн «Интернационал». Искусньм переводчиком проявил себя А.Бокейханов, представитель казахской дореволюционной интеллигенции.
Однако процесс развития казахской литературы был прерван из-за сталинских репрессий 30-х годов.Становление казахского советского искусства. Установление Советской власти открыло широкий простор для творчества, соответствующего коммунистической идеологии. В Оренбурге, Верном, Акмолинске, Семипалатинске, Петропавловске, Уральске, Кустанае и других городах Казахстана организовывались клубы, народные дома, казахские и русские хоровые, драматические, литературные кружки, народные театры. Центром культурно-массовой работы стали национальные воинские формирования. Огромный интерес у эмигрантов вызвала народная музыка.
А. В. Затаевич, русский этнограф и композитор, записал более 2 300 народных песен и кюев, опубликовал сборники «1 000 песен киргизского (казахского) народа» и «500 песен и кюев казахского народа». В 1932 г. композитор был удостоен звания народного артиста Казахстана. Советский ученый-музыковед Б.В. Асафьев справедливо считал труд «1 000 казахских песен» ценнейшим памятником вековой, а может быть, и тысячелетней культуры. Большой резонанс в Степи имел состоявшийся в 1922 г. в Каркаралинске конкурс народных певцов. В музыкальных концертах народов СССР в Москве принял участие казахский хор Петропавловского педагогического училища под управлением И.В. Коцыка.
Своим могучим талантом покорил просвещенных зрителей Европы выдающийся казахский певец Амре Кашаубаев, участвовавший в концертах творчества народов СССР на Всемирной выставке прикладного искусства в Париже (1925 г.) и на Всемирной музыкальной выставке во Франкфурте-на-Майне в Германии (1927 г.).
В январе 1926 г. в Кзыл-Орде открылся первый в республике национальный казахский театр. У истоков его стояли Е.Умурзаков, С.Кожамкулов, К.Бадыров, К.Жандарбеков, К.Куанышбаев, А.Кашаубаев, И.Байзаков. Театр возглавил талантливый драматург, режиссер Жумат Шанин. Большим событием в жизни театра стали премьера спектакля «Енлик—Кебек» М.Ауэзова, пьеса Г.Мусрепова «Козы Корпеш — Баян суду», пьеса М.Ауэзова и Л. Соболева «Абай». В театре были поставлены «Женитьба» и «Ревизор» Н.В.Гоголя, «Отелло» В. Шекспира. В 1937 г. театр стал называться "Казахский Академический театр драмы”.
В 30-е годы открылись театры в Актюбинске, Чимкенте, Петропавловске, Караганде. В 1933 г. в Алма-Ате открылся Уйгурский музыкально-драматический театр, в 1937 г. в Кзыл-Орде — Корейский
Відповідь:
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Пояснення:
При диоклетиане
Объяснение:
При Диоклетиане (конец III века) сенат был превращен в городской совет Рима, при Константине (IV век) был учрежден сенат в Константинополе - «втором Риме», уравненный в правах с сенатом Рима.