Незадовго до руйнування Січі, козацький флот майже всім складом був переведений на Дунай. Османський султан виділив козакам під Задунайську Січ острів святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю та видав клейноди — булаву, бунчук, печатку та висвячену Константинопольським патріархом корогву. Частина запорожців невдовзі склали основу Полтавського та Херсонського полків.
Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії[джерело?]. Таким чином руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявились безборонними. 31 жовтня 1776 року Потьомкін про це доповідав Катерині ІІ.
Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ці заклики також не дали результатів.
Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року.Объяснение:
Кріпацтво, або кріпосне право (також кріпаччина[1], панщина[1], або панське право[2][3]) (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст.[4]), у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). Один з видів рабовласництва.
В широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві.
Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку XVI ст. Визвольна війна середини XVII ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині у 1848 р., в «підросійській» Україні та Росії — у 1861 р.
Скасування паспортної системи для селян в СРСР й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично поновили прикріплення селян до землі від 1930 і до поч. 1950-х рр. з обов'язковою умовою
Своеобразен вклад Урала в искусство и культуру России. С XIV—XVI вв. известна башкирская народная песня «Урал». Башкирский национальный герой Салават Юлаев известен как автор стихов и песен, в частности, ему приписываются тексты «Урал» и «Мой Урал».
Фундамент, на котором выросло декоративно-прикладное искусство Урала, — это промышленность. Уральское камнерезное искусство — уникальная разновидность русского декоративно-прикладного искусства. Урал является центром отечественной промышленной обработки мрамора. Известен Урал также промышленным производством различных чугунных предметов домашнего обихода, а также его художественным литьём (Каслинское литьё). В начале XVIII века на заводе в Екатеринбурге отливали чугунные горшки, котлы и чугунные заслонки к печам. Позднее чугунное литьё стали применять более широко, в том числе, в архитектуре и промышленности. Было возрождено получение булатной стали, зародилась металлургия легированных сталей.
Наиболее известными уральскими писателями являются Сергей Аксаков, Дмитрий Мамин-Сибиряк и Павел Бажов (впервые выполнил литературную обработку уральских сказов: «Малахитовая шкатулка», «Каменный цветок», «Серебряное копытце», «Хозяйка Медной горы» и многие другие).
Вклад в искусство и культуру России также внесли уральские художники, такие как Алексей Денисов-Уральский, Виталий Волович, Алексей Казанцев, Миша Брусиловский, Юрий Филоненко, Валерьян Бахарев, Геннадий Мосин и многие другие.
Скульптор и заслуженный художник РСФСР Виталий Зайков создал памятник «Сказ об Урале», установленный на Привокзальной площади Челябинска. Памятник изображает могучего кузнеца-великана, символизируя горнорудную промышленность. Зайков также создал другие скульптуры, установленные в разных местах Урала.
Учившийся в УрГУ писатель-документалист Алексей Иванов в начале XXI века создал серию работ, посвящённых истории и культуре Урала. Основной цикл текстов называется «Хребет России» (метафорический образ Уральских гор), на его базе совместно с известным журналистом Леонидом Парфёновым была создана одноимённая серия документальных фильмов.
Объяснение: