Жеті жылдық мектеп — Қазақстанда 1922 — 58 ж. аралығында болған жалпы білім беретін орталау мектеп. Алғашқы жылдары Жеті жылдық мектепте ана тіліне аптасына 5 — 6 сағат бөлініп, орыс тілін үшінші сыныптан аптасына бір сағаттан өту белгіленді. Жаратылыстану пәндеріне (математика, физика, химия, география, жаратылыстану) және қоғамдық пәндерге қажетті оқу жүктемелері анықталды. Қол еңбегіне аптасына екі сағат берілді. 1928 ж. Қазақ халық ағарту комиссариатының ғылыми-әдістемелік кеңесі қазақ Жеті жылдық мектептеріне “аймақ-кешен” бағдарламасын жасады. 1933 ж. қазақ мектептеріне арналған “Қазақ тілі”, “Қазақ әдебиеті” оқулықтары жазылды. Басқа пәндер оқулықтары орыс тілінен тәржімаланды. Ұлы Отан соғысының басталуына байланысты Жеті жылдық мектепте жауынгерлік-патриоттық және еңбек тәрбиесі күшейтілді. 5 — 7-сыныптарда ауыл шаруашылық негіздері, машина және ауыл шаруашылық машиналарын жүргізу негіздері оқытылды. Мектеп оқушылары қоғамдық пайдалы еңбекке кеңінен тартылды. Ұлы Отан соғысы аяқталғаннан кейін Жеті жылдық мектептер саны 1946 ж. 1064 болса, 1956 ж. 2934-ке жетті. 1946 ж. Жеті жылдық мектептерде 41154 қазақ балалары оқыды. Жеті жылдық политехникалық еңбек мектебінің білім мазмұнының күрделілігі оқу сапасын төмендетті. Осыдан білім беру жүйесін өзгерту қажеттілігі туындады. 1954/55 оқу жылынан Жеті жылдық мектептің оқу жоспарына мектеп шеберханалары мен тәжірибе учаскелерінде практикалық сабақ жүргізу белгіленді, оның апталық жүктемесі 2 сағат болды. Сондай-ақ, жас өспірімдер ағаш, темір өңдеуге, қарапайым электрмеханикалық жұмыстар атқаруға үйретілді. 1958 ж. мектепті өмірмен тығыз байланыстыру, оқу жүйесін дамыту мақсатында Жеті жылдық мектептің орнына сегізжылдық жалпы білім беретін политехникалық еңбек мектебіне өту заң жүзінде іске асырылды.
Рецепти по догляду за волоссям з давніх часів передавали з покоління в покоління. Наші предки дуже мудро використовували дари матінки-природи. Були й сімейні рецепти, які тримали в суворій таємниці від сторонніх. Багато з рецептів наших предком залишилися забутими і не збереглися до наших днів. Однак деякі користуються популярністю у любителів народних методів і сьогодні. Ось деякі з рецептів, які використовували люди в старі часи.
1. Миття волосся кислим молоком
Старовинним народним засобом для миття волосся є кисле молоко. З давніх часів багато народів Середньої Азії використовували для цієї мети молочнокислі продукти. І зараз миють голову кислим молоком, кефіром, сироваткою.
Про моду, ідеали краси Стародавнього Єгипту III тис. до н. е. свідчать пам'ятки культури, що збереглися до нашого часу. Фараонів і членів царської родини зображували сильними, кремезними, мускулистими. Жінки, як правило, виглядають високими, стрункими, з вузькими стегнами.
Вже у IV тис. до н. е. на території Єгипту були відомі складні технології догляду за волоссям. Вивчаючи мумії, записи на папірусах, на камінні, стінах пірамід, можна зробити висновок про високу професійну майстерність виконання зачісок. На малюнках, які дійшли до нашого часу, видно, що кожну операцію з догляду за волоссям виконував окремий раб (рис. 1.6).Стародавньому Єгипті особливу популярність мали перуки. Знатні особи носили пишні перуки, зроблені з волосся рабів.Ще п'ять тисячоліть тому була відома «мокра» завивка волосся, її виконували на гіпсових роликах. Рабині змазували волосся своїх панів і накручували, накладаючи зверху глину. Через деякий час глина висихала, обсипалась, а рабині пензликом знімали з волосся її залишки (рис. 1.11).Стародавньому Єгипті дуже високо цінувалося довге волосся. Його разом із коштовним камінням і металами приносили в жертву богам. Геометричні форми зачісок не завжди будувались на гладеньких і плоских формах. У Єгипті вміло використовували нарядні комбінації плетінь.Наприклад, пишні, довгі пасма спускали вздовж обличчя, перев'язуючи декілька разів по довжині стрічкою або шнурком. При цьому волосся на тім'ї ділили на прямий проділ. Волосся, що залишалося на потилиці, від маківки заплітали в дрібні кіски або закручували у джгути. Вони обов'язково щільно прилягали до голови. Якщо зачіска була із чілкою або чубчиком, то вони також щільно прилягали до чола.