1Зайняв трон після важкої боротьби зі своїми братами. За часи цих міжусобиць міжнародний вплив Ассирії на Близькому Сході ослаб. Країні загрожували вороги, перш за все Урарту. Але Тукультіапал-Ешарра швидко повернув їй колишній престиж і відновив політику великих завоювань. Для цього він провів ряд реформ.
2 історії відомі два правителя, чиє ім'я Навуходоносор. Але якщо перший жив у XII столітті до нашої ери і не залишив слідів у світовій культурі, то Навуходоносор II, що царював в VII-VI століттях до нинішнього літочислення, «наслідив» так, що потрапив на сторінки Біблії. Ім'я правителя ставлять в один ряд з Юлієм Цезарем , Олександром Македонським і Митридатом. Сучасники ж розгледіли в стародавньому вавилонського Прославився володар зведенням відразу двох чудес світу - Вавилонської вежі і Висячих садів Семіраміди. А ще - таємничою хворобою, яка мучила Навуходоносора 7 років і перетворилася в повчальну біблійну притчу, знати яку не завадило б кожному одягненому владою людині.
3 Кир ІІ Великий (староперс. Kūruš, перс. کوروش بزرگ, — Kūrošé Bozorg, івр. כורש, дав.-гр. Κύρος; близько 590 — грудень 530 до н. е.[2]) — перський цар, засновник Імперії Ахеменідів, один з найвизначніших правителів в історії Стародавнього Сходу.
Успадкувавши від свого батька Камбіса владу над Персидою, Кир повстав проти мідійського царя (і свого діда по материнській лінії) Астіага (правив близько 584 до н. е. — близько 550 до н. е.) і перебрав на себе владу над його державою, яка тепер отримала назву Персії. Згодом він завоював Лідію, Іонію та Вавилонію (539 до н. е.), за цим здобув Сирію, Палестину та землі в Середній Азії. Кир Великий відзначався своєю гуманною та толерантною політикою щодо завойованих народів, дозволив древнім юдеям повернутися з полону до Єрусалима в 537 до н.
Типи поселень. Особливості природно-географічних, соціально- економічних та історичних умов різних реґіонів України зумовили різноманітність форм поселень, садиб та типів житла. На території України історично сформувалися три зони сільських поселень: північна, центральна та південна. Дослідникам відомо більше десятка городищ (укріплених поселень) з культурним шаром XIII — XV ст. і залишкам земляних валів. На деяких з них життя тривало з доби раннього середньовіччя. Більшість пам’яток датована матеріалами другої половини XIII, частіше XIV — XV ст. У цілому ж городища залишаються мало вивченим типом пам’яток. Дещо краще досліджено неукріплені поселення (селища). Як і в попередній період, розміщувалися вони на перших прирічкових терасах, на підвищеннях, у заплавах великих рік, над невеликими річками чи острівцями, затоками, озерцями. Найчастіше ці підвищення мали вигляд горбків-острівців чи піщаних дюн, що значно ускладнює їхнє дослідження. Іноді селища розташовувалися на місці корінного берега річки, як, наприклад, поблизу сіл Білгородка і Макишин на Чернігівщині 1.