У день проголошення війни Російській імперії 19 липня (1 серпня) 1914 року в Одесі відбулася багатотисячна патріотична маніфестація, що зібравшись на Соборній площі і пройшла центральними вулицями міста. Одесити бурхливо виражали свої вірнопідданські почуття, славили імперію несли портрети російського імператора Миколи II та короля Сербії Петра I Карагеоргієвича, клялися воювати до перемоги за батьківщину та «братів» — сербів. Але закінчення війни відкладалося, а після поневірянь зими 1914—1915 років настрій місцевих жителів суттєво змінився. 30 жовтня того ж року місто було у ході війни обстріляно міноносцями «Гайрет Ватані» та «Муавенет Мілеет», що входили до складу військово-морських сил Османської імперії.[94]
У жовтні 1917 року Одеса увійшла до складу Української Народної Республіки[95], але її політично-правовий статус в Українській державі був дискусійним — принаймні до остаточної її окупації більшовицькими військами.
Основную роль сыграла политика Александра III но отношению к крестьянам и создание им рабочего законодательства. Большая часть либералов работала в земствах, то есть постоянно сталкивалась и бедностью и беззащитностью этих слоев населения. Консервативный Александра 111 сделал для их защиты гораздо больше, че его отец, проводивший в целом либеральные реформы. Это не был единичный пример. Убеждённый консерватор Бисмарк ввёл в Германии гораздо более совершенное рабочее законодательства, чем существовало в образцово либеральной стране - Великобритании. Многие действительно убедились, что думающий о народе правитель может ему лучше, чем органы народного представительства, как правило, находящиеся под влиянием тех или иных общественных сил, очень часто - буржуазии.
Объяснение:
вересня 2009 року в Одесі відбувся семінар «Сучасний розвиток міст України: Одеса». Його учасники обговорювали стан збереження культурної спадщини і відновлення пам’яток архітектури в Одесі після Другої світової війни і те, як цей досвід має бути врахований сучасними архітекторами та міськими службами.