Бахчисарайський мирний договір 1681 або Радзінський договір[1] (рос. Бахчисарайский мирный договор; тур. Bahçesaray Antlaşması) — угода про перемир'я від 3 (13 січня) 1681 року, укладена в Бахчисараї між Османською імперією, Кримським ханством та Московським царством[2] за наслідками війни 1676—1681 рр. При укладанні договору з московського боку був присутнім генеральний писар Війська Запорізького Семен Ракович.
Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 1670-х років між цими державами за володіння землями Правобережної України.
За цим договором:
кордон між Османською імперією і Московською державою встановлювався по Дніпру, султан і хан зобов'язались не допомагати ворогам Московії;
Османська імперія приєднувала південну Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська держава — Лівобережну Україну, Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль, Дідівщина. Запоріжжя формально ставало незалежним. Московське царство погодилось на щорічне надання ханові «казни»;
упродовж 20-ти років територія між Дніпром і Бугом обумовлювалася відсутністю будівництва нових фортець і укріплень;
козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання Дніпром та його притоками до Чорного моря;
татари отримали право на кочівництво і полювання в степу обабіч Дніпра.
Бахчисарайський мирний договір в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного та соціального гніту українського народу у Лівобережній Україні. Також договір мав велике міжнародне значення і зумовив підписання «Вічного миру» в 1686 році між Московським царством і Річчю Посполитою.
Объяснение:
Уже в доисторический гомеровский период рабство было нормой. Победитель обращал военнопленных в рабов, продавал их или за выкуп отпускал на свободу. Морской разбой также соединялся с многочисленными случаями обращения в рабство. Большинство рабов в эту эпоху были греками и захватывались в войнах между греческими полисами, что влияло на отношение господ к рабам. С течением времени начинает расти дистанция между свободными и рабами, число последних постепенно увеличивается. Весьма вероятно, что соотношение свободных граждан к рабам было 1:3. В Афинах не было почти ни одного семейства, даже очень бедного, которое не владело хотя бы одним рабом.