Народники стали преемниками и продолжателями Герцена и Чернышевского. В 60-е и 70-е годы 19 века ведущим направлением стало революционное народничество. Идеализируя общинные порядки, народники полагали, что капитализм не имеет почвы для развития в России, а искусственно насаждается властью сверху. Революционные народники выступали за безвозмездную передачу всей земли крестьянам, требовали покончить с произволом полиции и чиновников, мечтали о свободе и равенстве для всего народа.
Их силы были направлены на пропаганду революционных идей в массах, на подготовку народа к восстанию. Они надеялись, что им удастся поднять крестьянство на революцию, которая затем осуществит необходимые социалистические преобразования в стране. Революционные народники выражали настроения широких крестьянских масс.
В революционном народничестве существовало три основных направления: бунтарское, пропагандистское и заговорщицкое. Идеологи народничества признавали революцию единственным освобождения народа, однако они расходились во взглядах на формы и методы борьбы.
Идеологом бунтарского направления был М.А. Бакунин. Основная задача революционеров: разрушение гос-ва и всякой государственности, что должно привести к социализму и всеобщему равенству. Главная сила революции- это крестьянство и городские полупролетарские слои. Тактика строилась на широком использовании бунтарских методов. Отдельные вспышки крестьянских восстаний следовало слить в общую крестьянскую революцию, которая уничтожит гос-во. На его развалинах возникнет анархия в форме федерации самоуправляющихся крестьянских общин и рабочих артелей.
Пропагандистское направление было связано с именем П.Л. Лаврова. Он считал, что народ еще не готов к революции, и, по его мнению, интеллигенция должна усвоить социалистические идеи и нести их в народ. Не немедленный бунт, а длительная пропаганда- главная задача. Чтобы развернуть пропаганду, необходимо создать революционную организацию.
Объяснение:
Спроба підкорити Росію (1812 р.) стала фатальною не лише для французького імператора, але й для деяких країн Європи. Наполеонівські війни активізували національно-визвольний рух, який поєднувався з буржуазно-демократичними ідеями. Закордонний похід російської армії, по суті завершив шостий етап революції.
Можна вважати, що після 1814 р. (реставрація Бурбонів) починається етап контрреволюції. Певну точку у цьому поставив Віденський конгрес, який нібито "відновив" Європу. Гарантом спокою повинен був стати так званий "Священний союз" (Росія, Австрія, Пруссія за підтримки Англії).
Отже, після розгрому Наполеона ситуація в Європі характеризується: а) реакцією; б) поступовим загостренням політичної ситуації.
Студенти повинні розуміти, що за роки революції народні маси отримали певний досвід політичної боротьби за демократичні перетворення. Тому повернення панування земельної аристократії, монархічних інститутів не могло не загострити ситуацію. Крім того, не треба забувати, що активно існувала буржуазія, яка не збиралась знову відступати, віддаючи владу феодалам. Тому друге десятиліття XIX ст. в Європі знову поставило питання про перетворення. Дійсно, із 20-х рр. XIX ст. починається нова серія революційних виступів : Іспанія, Італія. Серйозне загострення соціального становища в Англії активізувало діяльність ліберально-демократичного руху, сприяло виникненню тред-юніонів. Уряд Англії змушений був провести парламентську реформу, яка розширювала виборчі права населення.
Найбільш активні події відбулися знову у Франції у 1830 р. Замість династії Бурбонів (Карл X) на престол зійшов Луї-Пилип Орлеанський ("король-буржуа"), була прийнята нова конституція, встановлено буржуазно-монархічний режим.
Під впливом французької революції 1830 р. вибухнула революція у Бельгії, в результаті якої з'явилось незалежне від Голландії Бельгійське Королівство.
У 1830-1831 рр. також під впливом французької революції почалось польське повстання на території Королівства Польського.
Найбільш активним у цей період став рух за об'єднання Італії (Рисорджименто - Відродження). Ідеї національного відродження захопили й інші країни, наприклад, Угорщину, балканські народи.
Кінець 40-х років XIX ст. характеризується спадом промисловості, що, безумовно, ще більше загострило соціально-економічну ситуацію. У 1848 р. у Франції знову вибухнула революція. Причиною її були старі протиріччя: панування монархії, невдала соціальна політика. Під тиском народних мас була прийнята нова конституція. Ці події стимулювали демократичний рух в інших країнах: Англії, Швейцарії, Іспанії, Італії. Особливого розмаху набули революційні події в Австрії, насамперед в Угорщині (Угорське королівство) під пр
Объяснение:
