предпосылки конфликта. инициатором войны, которую вначале окрестили восточной, была россия. точнее, император николай i. он давно лелеял мечту освободить от турции находившиеся под ее властью православные народы — молдаван, валахов, сербов, черногорцев и болгар. это ослабило бы турок, империя которых и без того разваливалась, подняло бы международный престиж россии и ослабило позиции и франции на востоке.
но планы царя слишком многим не нравились. в первую очередь, самим туркам, против которых была направлена политика императора. а еще австро-венгрии, которая мечтала заполучить под свою власть. и, конечно, с французами, которые никак не могли допустить усиления россии на ближнем востоке. да и сами православные подданные турции с опаской смотрели на николая i в роли их «освободителя». в это время российский император слыл «жандармом европы», «душителем свободы» и действительно подавлял силой оружия революции, которые в 1848 году прогремели во многих странах.
ця битва мала би стати для руських князів повчальною, утім, історія розпорядилась інакше…
досі не вщухають суперечки не те що про точне, але й про приблизне місце битви. більшість дослідників погоджується на тому, що битва відбулася коло сучасної річки калки в дніпропетровській області. відомо, що після княжої наради в києві галицький князь мстислав удатний умовив київського та чернігівського князів об’єднатись у боротьбі проти орди. місцем збору призначили острів хортиця.
було сформовано три групи: першу київську групу очолив великий князь київський мстислав романович, до неї ввійшли загони його сина всеволода й зятя андрія, князя шумського святослава і князя несвизького юрія. другою чернігово-смоленською групою командував князь чернігівський мстислав святославич, якому підпорядковувалися частини переяславського князя михайла всеволодовича, курського князя олега святославича, князів путивльського та трубчевського.
а третя галицько-волинська група була під головуванням ініціатора походу галицького князя мстислава удатного. до його сил входили дружини волинського князя данила романовича, луцького князя мстислава німого, ізяслава інгваревича й теребовлянського князя ізяслава володимировича. на боці князів були також їхні ситуативні союзники — половці. загальна кількість військ русичів із союзниками, імовірно, не перевищувала 40 тисяч вояків.
не переказуючи подробиць битви, скажемо, що поразка спільних сил русичів і половців була спричинена двома основними факторами: тактично грамотними діями монголо-татарського війська під керівництвом досвідчених полководців джебе та субедея і найголовнішим чинником — неузгодженістю дій руських князів, за що вони й розплатилися сповна. більш ніж 30 князів зустріло тут жахливу смерть: їх накрили і влаштували поверх гучний переможний обід.
цікавою є згадка про руського билинного богатиря альошу поповича, що теж нібито брав участь у цих боях. але особливо вагомим для наступних поколінь виявився порятунок у цій битві князя данила романовича, який багато чого встиг іще зробити за своє життя для україни.
після перемоги на калці монголи вторглися на русь і дійшли до міста святополча південніше києва. дізнавшись про прихід до чернігова володимирських військ на чолі з 14-річним васильком костянтиновичем ростовським, монголи відмовилися від запланованого походу на київ і пішли на волгу, де біля самарської луки зазнали нищівної поразки від волзьких булгар, і повернулися в середню азію. нове масштабне вторгнення в європу монголи почали рівно через 13 років.