Идите к отцу моему и скажите ему: "так говорит сын твой. приди ко мне не медли.ты будешь жить в египте близ звали отца и сына? как случилось ,что они были в длительной разлуке?
Это из Библии (Ветхий Завет). Отец - Иаков. Сын - Иосиф. Отец любил из всех детей именно Иосифа, так как остальные сыновья его разочаровали, но братья завидовали младшему и обманов продали его в египетское рабство. В Египте Иосиф очень хорошо "устроился", так как обладал талантом предсказателя снов. Смог расшифровать сон египетского фараона таким образом от голодной смерти жителей всего Египта. Зато в других государствах свирепствовал жестокий голод, так получилось, что братья станут теми, кто приедет в Египет просить для своего народа, там они и увидят Иосифа
Після розпаду в 1555 р. імперії Карла V Нідерланди перейшли під владу його сина — короля Іспанії Філіппа II (1527-1598). Він розглядав Нідерланди як свій плацдарм у Європі для боротьби проти Франції й невичерпне джерело прибутків для здійснення своїх планів.Філіпу II вдалося значно відсторонити вище іспанське дворянство від центрів влади, вищих органів управління і кортесів (парламент в Іспанії). Зрозуміло, король шанував широку судову і суспільно-політичну компетенцію часом майже необмеженої влади дворянства, а також церкви і міст. Все ж таки повсякденне життя переважаючого більшості майже 8-мільйонного (1590) населення Іспанії в значній мірі визначалася місцевими та регіональними факторами і часто перебувала в поміщицьких і фізичної залежності від місцевих панів, насамперед грандів. Втім, до кінця правління Філіпа II ця група вищої аристократії, скорочена Карлом V до 25 сімей, завдяки королівським привілеям виросла. Так, наприклад, Філіп підніс друзів дитинства, князів Еболі, що стали пізніше діловими радниками, до звання грандів, і тим самим розширив королівську клієнтелу у вищому кастильському дворянстві. Основна ж маса благородного стану — близько 10 відсотків всього населення (це на порядок більше, ніж в інших європейських країнах) — складалася з середнього дворянства і дрібнопомісних ідальго. Останні за своїм майновому становищу часто нічим не відрізнялися від селян, що карикатурного зобразив Мігель Сервантес в «Дон Кіхоту Ламанчському».Протягом XVI століття населення в іспанській державі без Португалії зросло при значних регіональних коливаннях приблизно на 40 відсотків: з 5,2 мільйона до приблизно 8,1 мільйонів. У переважній більшості це були селяни, ремісники і рибалки. На початок століття в зростаючих містах, які перетворювалися на політичні, економічні та культурні центри країни, проживало 5 відсотків, а до кінця століття близько 20 відсотків населення. Мадрид і Севілья перетворилися в процвітаючі метрополії; перший — завдяки перебуванню в ньому двору та центральних органів влади, а друга — завдяки монополії торгівлі з Америкою. Поза сумнівом, під час Філіпа II міста представляли собою найдинамічніші елементи суспільного розвитку в іспанському королівстві.Іншим тріумфом цього більш «щасливого» періоду його правління було приєднання Португалії. У 1578 р. 24-річний португальський король Себастьян загинув під час північноафриканської експедиції у битві при Ель-Ксар-ель-Кебирі. Філіп, грунтуючись на праві успадкування по спорідненості і на багатих подарунках, якими він обдарував португальську аристократію, вирішив захопити португальський престол. Серед португальців виникла — досить, втім, слабка — національна партія, що намагалися зчинити Філіпу збройний опір, але іспанська армія майже без боротьби зайняла всю країну (в 1580 р.), а через кілька місяців португальські кортеси проголосили Філіпа португальським королем.Ситуація в Нідерландах, зумовлена політикою фанатичного Філіппа II, який прагнув у всіх своїх володіннях запровадити порядки на кшталт іспанських, стала нестерпною.У країні було значно збільшено кількість іспанських військ, а всю владу зосереджено в руках Державної ради (консульти) з прихильників іспанців. Було створено 14 нових єпископств, розгорнула діяльність інквізиція, почалося переслідування єретиків. Усіх, хто наважувався виступати проти католицької церкви та іспанців, страчували; за доноси на тих, хто засуджував іспанців, нагороджували.
Битва при Каннах - крупнейшее сражение Второй Пунической войны, произошедшее 2 августа 216 до н. э. около города Канн в Апулии на юго-востоке Италии. Карфагенская армия Ганнибала нанесла сокрушительное поражение превосходящей её по численности римской армии под коммандованиеим консулов Луция Эмилия Павла и Гая Теренция Варрона. После битвы при Каннах Капуя и несколько других итальянских городов-государств откололись от Римской республики. Хотя сражение было не в состоянии решить результат войны в пользу Карфагена, сегодня оно является одним из наиболее ярких примеров тактического мастерства в военной истории.  Восстановившись от их предыдущих потерь при Треббии (218 до н. э. ) и при Тразименском озере (217 до н. э.) , римляне решили противостоять Ганнибалу в Каннах, примерно с 87 000 римских и союзнических войск. С их правым крылом, помещённым около реки Ауфид, римляне поместили их конницу во фланги и сосредоточили их тяжёлую пехоту в более глубоком формировании, чем обычно в центре. Возможно римляне надеялись сломать карфагенскую линию ранее в сражении, чем они имели при битве при Требии. Чтобы противостоять этому, Ганнибал использовал тактику двойного охвата. Он поставил его наименее надёжную пехоту в центре, с флангами, составленными из карфагенской конницы. Перед началом сражения, однако, его построение приняло вогнутую форму с выдвижением вперёд его старых войск, размещённых на флангах. После начала сражения, карфагенский центр прогнулся под ударом численно превосходящих войск римлян. В то время как центральная часть войск Ганнибала отступала, римляне бессознательно втянули себя в большую дугу — после чего, карфагенская пехота и конница окружили главные силы римской пехоты. Окружённая и подвергшаяся нападению на всех сторонах без средств римская армия была впоследствии разгромлена по частям. Приблизительно 60 000-70 000 римлян были убиты или захвачены в Каннах (включая консула Луция Эмилия Павла и восемьдесят римских сенаторов) . Считается, что по числу жизней, потерянных в один день, Канны попадают в число тридцати самых кровопролитных сражений во всей человеческой истории. 
Отец - Иаков. Сын - Иосиф. Отец любил из всех детей именно Иосифа, так как остальные сыновья его разочаровали, но братья завидовали младшему и обманов продали его в египетское рабство. В Египте Иосиф очень хорошо "устроился", так как обладал талантом предсказателя снов. Смог расшифровать сон египетского фараона таким образом от голодной смерти жителей всего Египта. Зато в других государствах свирепствовал жестокий голод, так получилось, что братья станут теми, кто приедет в Египет просить для своего народа, там они и увидят Иосифа