Рабство было распространено как в Древней Греции, так и в Древнем Риме. Но стоит отметить, большее распространение по сравнению с Грецией рабство получило в Риме. Но это не единственное отличие.
Например, в отличие от Древнего Рима, помимо основных сходных по своей природе источников обретения рабов (захват в плен, выкуп, разбой и пр.) в Древней Греции практиковали похищение детей как источник рабства (кроме Афин).
В обоих государствах рабы делились на частных и общественных, но положение общественных рабов разнилось. В Древнем Риме общественные рабы внешне ничем не отличались от простых граждан: носили такую же одежду, имели возможность посещать термы, театры и стадионы. Это было задумано для того, чтобы сами рабы не знали, насколько их в действительности много. Но в Древней Греции общественные рабы имели возможность владеть собственностью, а некоторые даже достигали значительного благосостояния.
В целом, отношение к рабам было жестокое и там, и там. Но в Древнем Риме был особый закон: если раб убил господина, то смерти подвергались все рабы, жившие с ним под одной крышей. Из особенностей Древней Греции можно выделить частое ношение рабом клейма на лбу. В отличии от Рима, где труд рабов использовался в основном в сельском хозяйстве, в Греции рабы были задействованы в более обширном списке сфер производства, особенно в тяжёлых условиях труда.
В Древней Греции раб, хоть и считался вещью, но к нему относились бережно - условия его жизни почти не отличались от жизни бедного крестьянина.
И если в Греции был выбран метод кнута и пряника, то Древний Рим приветствовал только метод кнута. И даже обретя свободу, рабы Древнего Рима оставались обязаны своему патрону и, зачастую, все равно трудились для его обогащения. Напоследок, стоит упомянуть о численном различии соотношения рабов и вольных граждан.
Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", – почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.
Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.
Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення – бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.