нижний новгород по своему стратегическому положению, и политическому значению был одним из ключевых пунктов восточных и юго-восточных районов россии. в условиях же ослабления центральной власти, хозяйничанья интервентов этот город стал инициатором всенародного патриотического движения, охватившего верхнее и среднее поволжье и соседние области страны. нижегородцы включились в освободительную борьбу ещё за несколько лет до образования второго ополчения.
после убийства в мае 1606 года лжедмитрия i и воцарения василия шуйского по россии пошли новые слухи о скором пришествии второго самозванца, якобы спасшегося лжедмитрия i. в конце 1606 года в нижегородском уезде и смежных с ним уездах появились крупные шайки, которые занимались грабежами и бесчинствами: жгли селения, деревни, грабили жителей и насильно угоняли их в свои таборы. эта так называемая «вольница» зимой 1608 года заняла алатырь, утопив в реке суре алатырского воеводу сабурова, и арзамас, устроив в нём свою базу.
узнав о бедственном положении в нижегородском крае, царь василий шуйский направил для освобождения арзамаса и других городов, занятых мятежниками, своих воевод с войсками. один из них, князь иван воротынский, разбил отряды мятежников около арзамаса, взял город и очистил прилегающие к арзамасу районы от отрядов вольницы.
с приходом на землю лжедмитрия ii вольница опять активизировалась, тем более что на сторону нового самозванца перешла часть бояр московского и уездного дворянства и детей боярских. взбунтовались мордва, чуваши и черемисы. многие города тоже перешли на сторону самозванца и пытались склонить к этому и нижний новгород. но нижний твёрдо стоял на стороне царя шуйского и своей присяге ему не изменил. более того, когда в конце 1608 года жители города , изменив присяге царю шуйскому, напали на нижний новгород (2 декабря), воевода андрей алябьев по приговору нижегородцев ударил по , отогнал их от города и 3 декабря после ожесточённого боя занял . руководители мятежников тимофей таскаев, кухтин, суровцев, редриков, лука синий, семён долгий, иван гриденьков и изменник, воевода голенищев, были захвачены в плен и повешены. алябьев, чуть успев вернуться в нижний, снова вступил в борьбу с новым отрядом мятежников, напавшим на город 5 декабря. разбив и этот отряд, он затем овладел гнездом мятежников ворсмой, сжёг её и снова разбил мятежников у павловского острога, захватив много пленных.
Іван Виговський походив з української православної шляхти. І як багато її представників, перебував на службі Речі Посполитої, не забуваючи рідної віри та мови. Змолоду вчився в Київській академії. Помираючи, старий гетьман Богдан Хмельницький заручився обіцянкою старшини, що його наступником буде Юрій Хмельницький, проте гетьманський син не був достатньо визначною особистістю й не був популярним у колах старшини. Окрім того, можновладці не дуже хотіли, щоб гетьманський уряд став спадковим. Тому 1657 року на козацькій раді у Чигирині новим гетьманом було обрано Івана Виговського. Він продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією. Трансільванією. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава. Правовою підставою нової державності мала стати угода з Польщею, укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі. Гадяцький договір — угода, укладена з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником -- Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя. Незалежницька політика Виговського занепокоїла царський уряд. Почалися бої. В травні 1659 року відбулася битва під Конотопом. Московське військо було розгромлене. Московським аґентам вдалося поширити ворожнечу до гетьмана серед старшини. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Москалі використали Юрія Хмельницького, довкола якого почала гуртуватися опозиція. Бачачи занепад своїх планів і не бажаючи розпалювати ворожнечу, Іван Виговський у жовтні 1659 добровільно склав булаву та виїхав до Польщі, гетьманом було обрано Юрія Хмельницького. Москалі стероризували нового гетьмана.